1 І сталось, коли закінчив Ісус усі ці слова, Він сказав Своїм учням:
2 „Ви знаєте, що через два дні буде Пасха, — і Людський Син буде виданий на розп’яття“.
3 Тоді первосвященики, і книжники, і старші народу зібралися в домі первосвященика, званого Кайяфою,
4 і радилися, щоб підступом взяти Ісуса й забити.
5 І вони говорили: „Та не в свято, щоб бува колотнеча в народі не сталась“.
6 Коли ж Ісус був у Віфанії, у домі Симона прокаженого,
7 підійшла одна жінка до Нього, маючи алябастрову пляшечку дорогоцінного мира, — і вилила на Його голову, як сидів при столі Він.
8 Як побачили ж учні це, то обурилися та й сказали: „Нащо таке марнотратство?
9 Бо дорого можна було б це продати, і віддати убогим“.
10 Зрозумівши Ісус, промовив до них: „Чого прикрість ви робите жінці? Вона ж добрий учинок зробила Мені.
11 Бо вбогих ви маєте завжди з собою, а Мене не постійно ви маєте.
12 Бо, виливши миро оце на тіло Моє, вона те вчинила на похорон Мій.
13 Поправді кажу вам: де тільки оця Євангелія проповідувана буде в цілому світі, — на пам’ятку їй буде сказане й те, що зробила вона!“
14 Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників,
15 і сказав: „Що хочете дати мені, — і я вам Його видам?“І вони йому виплатили тридцять срібняків.
16 І він відтоді шукав слушного часу, щоб видати Його.
17 А першого дня Опрісноків учні підійшли до Ісуса й сказали Йому: „Де хочеш, щоб ми приготували пасху спожити Тобі?
18 А Він відказав: „Ідіть до такого то в місто, і перекажіть йому: каже Вчитель: час Мій близький, — справлю Пасху з Своїми учнями в тебе“.
19 І учні зробили, як звелів їм Ісус, і зачали пасху готувати.
20 А коли настав вечір, Він із дванадцятьма учнями сів за стіл.
21 І, як вони споживали, Він сказав: „Поправді кажу вам, що один із вас видасть Мене“.
22 А вони засмутилися тяжко, і кожен із них став питати Його: „Чи не я то, о Господи?“
23 А Він відповів і промовив: „Хто руку свою вмочить у миску зо Мною, той видасть Мене.
24 Людський Син справді йде, як про Нього написано; але горе тому чоловікові, що видасть Людського Сина! Було б краще йому, коли б той чоловік не родився!“
25 Юда ж, зрадник Його, відповів і сказав: „Чи не я то, Учителю?“Відказав Він йому: „Ти сказав“.
26 Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: „Прийміть, споживайте, це — тіло Моє“.
27 А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: „Пийте з неї всі,
28 бо це — кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!
29 Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його новим питиму в Царстві Мого Отця“.
30 А коли відспівали вони, то на гору Оливну пішли.
31 Промовляє тоді їм Ісус: „Усі ви через Мене спокуситеся ночі цієї. Бо написано: „Уражу Пастиря, — і розпорошаться вівці отари“.
32 По воскресенні ж Своїм Я вас випереджу в Галілеї“.
33 А Петро відповів і сказав Йому: „Якби й усі спокусились про Тебе, — я не спокушуся ніколи“.
34 Промовив до нього Ісус: „Поправді кажу тобі, що ночі цієї, перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“.
35 Говорить до Нього Петро: „Коли б мені навіть умерти з Тобою, — я не відречуся від Тебе!“Так сказали й усі учні.
36 Тоді з ними приходить Ісус до місцевости, званої Гефсиманія, і промовляє до учнів: „Посидьте ви тут, аж поки піду й помолюся отам“.
37 І, взявши Петра й двох синів Зеведеєвих, зачав сумувати й тужити.
38 Тоді промовляє до них: „Обгорнена сумом смертельним душа Моя! Залишіться тут, і попильнуйте зо Мною“.
39 І, трохи далі пройшовши, упав Він долілиць, та молився й благав: „Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене. Та проте, — не як Я хочу, а як Ти“.
40 І, вернувшись до учнів, знайшов їх, що спали, і промовив Петрові: „Отак, — не змогли ви й однієї години попильнувати зо Мною?
41 Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу, — бадьорий бо дух, але немічне тіло“.
42 Відійшовши ще вдруге, Він молився й благав: „Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, — нехай станеться воля Твоя!“
43 І, прийшовши, знову знайшов їх, що спали, бо зважніли їм очі були.
44 І, залишивши їх, знов пішов, і помолився втретє, те саме слово промовивши.
45 Потому приходить до учнів і їм промовляє: „Ви ще далі спите й спочиваєте? Ось година наблизилась, — і до рук грішникам виданий буде Син Людський.
46 Уставайте, ходім, — ось наблизився Мій зрадник!“
47 І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із Дванадцятьох, а з ним люду багато від первосвящеників і старших народу з мечами та киями.
48 А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: „Кого поцілую, то Він, — беріть Його“.
49 І зараз Він підійшов до Ісуса й сказав: Радій, Учителю!“І поцілував Його.
50 Ісус же йому відказав: „Чого, друже, прийшов ти?“Тоді приступили та руки наклали на Ісуса, — і схопили Його.
51 А ось один із тих, що з Ісусом були, витягнув руку, і меча свого вихопив та й рубонув раба первосвященика, — і відтяв йому вухо.
52 Тоді промовляє до нього Ісус: „Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто візьме меча, — від меча і загинуть.
53 Чи ти думаєш, що не можу тепер упросити Свого Отця, — і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти леґіонів анголів?
54 Але як має збутись Писання, що так статися мусить?“
55 Тієї години промовив Ісус до народу: „Немов на розбійника вийшли з мечами та киями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, — і Мене не взяли ви.
56 Це ж сталось усе, щоб збулися писання пророків“. Усі учні тоді залишили Його й повтікали.
57 А вони схопили Ісуса, і повели до первосвященика Кайяфи, де зібралися книжники й старші.
58 Петро ж здалека йшов услід за Ним аж до двору первосвященика, і, ввійшовши всередину, сів із службою, щоб бачити кінець.
59 А первосвященики та ввесь синедріон шукали на Ісуса неправдивого свідчення, щоб смерть заподіяти Йому,
60 і не знаходили, хоч кривосвідків багато підходило. Аж ось накінець з’явилися двоє,
61 і сказали: „Він говорив: Я можу зруйнувати храм Божий, — і за три дні збудувати його“.
62 Тоді первосвященик устав і до Нього сказав: „Ти нічого не відповідаєш на те, що свідчать супроти Тебе?“
63 Ісус же мовчав. І первосвященик сказав Йому: „Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, — чи Христос Ти, Син Божий?“
64 Промовляє до нього Ісус: „Ти сказав… А навіть повім вам: відтепер ви побачите Людського Сина, що сидітиме праворуч сили Божої, і на хмарах небесних приходитиме!“
65 Тоді первосвященик роздер одежу свою та й сказав: „Він богозневажив! Нащо нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богозневагу!
66 Як вам здається?“Вони ж відповіли та сказали: „Повинен умерти!“
67 Тоді стали плювати на обличчя Йому, та бити по щоках Його, інші ж киями били,
68 і казали: „Пророкуй нам, Христе, хто то вдарив Тебе?“
69 А Петро перед домом сидів на подвір’ї. І приступила до Нього служниця одна та й сказала: „І ти був з Ісусом Галілеянином!“
70 А він перед всіма відрікся, сказавши: „Не відаю я, що ти кажеш“.
71 А коли до воріт він підходив, побачила інша його та й сказала приявним там людям: „Оцей був з Ісусом Назарянином!“
72 І він знову відрікся та став присягатись: „Не знаю Цього Чоловіка!“
73 Підійшли ж трохи згодом присутні й сказали Петрові: „І ти справді з отих, та й мова твоя виявляє тебе“.
74 Тоді він став клястись та божитись: „Не знаю Цього Чоловіка!“І заспівав півень хвилі тієї.
75 І згадав Петро сказане слово Ісусове: „Перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав.