1 І сталось, що Він після того проходив містами та селами, проповідуючи та звіщаючи Добру Новину про Боже Царство. Із ним Дванадцять були,
2 та дехто з жінок, що були вздоровлені від злих духів і хвороб: Марія, Магдалиною звана, що з неї сім демонів вийшло,
3 і Іванна, дружина Худзи, урядника Іродового, і Сусанна, і інших багато, що маєтком своїм їм служили.
4 І, як зібралось багато народу, і з міста до Нього поприходили, то Він промовляти став притчею.
5 „Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зерно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, — і було повитоптуване, а птахи небесні його повидзьобували.
6 Друге ж упало на ґрунт кам’янистий, — і, зійшовши, усохло, не мало бо вогкости.
7 А інше упало між терен, — і вигнався терен, і його поглушив.
8 Інше ж упало на добру землю, — і, зійшовши, уродило стокротно“. Це сказавши, закликав: „Хто має вуха, щоб слухати, — нехай слухає!“
9 Запитали ж Його Його учні, говорячи: „Що визначає ця притча?“
10 А Він відказав: „Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим у притчах, щоб „дивились вони — і не бачили, слухали — і не розуміли“.
11 Ось що означає ця притча: Зерно — це Боже Слово.
12 А котрі край дороги, — це ті, хто слухає, але потім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони.
13 А що на кам’янистому ґрунті, — це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують дочасно, — і за час випробовування відпадають.
14 А що впало між терен, — це ті, хто слухає слово, але, ходячи, бувають придушені клопотами, та багатством, та життєвими розкошами, — і плоду вони не дають.
15 А те, що на добрій землі, — це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, — і плід приносять вони в терпеливості.
16 А світла засвіченого ніхто не покриває посудиною, і не ставить під ліжко, але ставить його на світильник, щоб бачили світло, хто входить.
17 Немає нічого захованого, що не виявиться, ні таємного, що воно не пізнається, і не вийде наяв.
18 Тож пильнуйте, як слухаєте! Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, — забереться від нього і те, що, здається йому, ніби має“.
19 До Нього ж прийшли були мати й брати Його, та через народ не могли доступитись до Нього.
20 І сповістили Йому: „Твоя мати й брати Твої он стоять осторонь, і бажають побачити Тебе“.
21 А Він відповів і промовив до них: „Моя мати й брати Мої — це ті, хто слухає Боже Слово, і виконує!“
22 І сталось, одного з тих днів увійшов Він до човна, а з Ним Його учні. І сказав Він до них: „Переплиньмо на другий бік озера“. І відчалили.
23 А коли вони пливли, Він заснув. І знялася на озері буря велика, аж вода заливати їх стала, і були в небезпеці вони.
24 І вони підійшли, і розбудили Його та й сказали: „Учителю, Учителю, гинемо!“Він же встав, наказав бурі й хвилям, — і вони вщухнули, і тиша настала!
25 А до них Він сказав: „Де ж ваша віра?“І дивувались вони, перестрашені, і говорили один до одного: „Хто ж це такий, що вітрам і воді Він наказує, а вони Його слухають?“
26 І вони припливли до землі Гадаринської, що навпроти Галілеї.
27 І, як на землю Він вийшов, перестрів Його один чоловік із міста, що довгі роки мав він демонів, не вдягався в одежу, і мешкав не в домі, а в гробах.
28 А коли він Ісуса побачив, то закричав, поваливсь перед Ним, і голосом гучним закликав: „Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Благаю Тебе, — не муч мене!“
29 Бо звелів Він нечистому духові вийти з людини. Довгий час він хапав був його, — і в’язали його ланцюгами й кайданами, і стерегли його, але він розривав ланцюги, — і демон гнав по пустині його.
30 А Ісус запитався його: „Як тобі на ім’я?“І той відказав: „Леґіон“, бо багато ввійшло в нього демонів.
31 І благали Його, щоб Він їм не звелів іти в безодню.
32 Пасся ж там на горі гурт великий свиней. І просилися демони ті, щоб дозволив піти їм у них. І дозволив Він їм.
33 А як демони вийшли з того чоловіка, то в свиней увійшли. І череда кинулась із кручі до озера, — і потопилась.
34 Пастухи ж, як побачили теє, що сталось, повтікали, та в місті й по селах звістили.
35 І вийшли побачити, що сталось. І прийшли до Ісуса й знайшли, що той чоловік, що демони вийшли із нього, сидів при ногах Ісусових вдягнений та при умі, — і полякались.
36 Самовидці ж їм розповіли, як видужав той біснуватий.
37 І ввесь народ Гадаринського краю став благати Його, щоб пішов Він від них, — великий бо страх обгорнув їх. Він же до човна ввійшов і вернувся.
38 А той чоловік, що демони вийшли із нього, став благати Його, щоб бути при Ньому. Та Він відпустив його, кажучи:
39 „Вернися до дому свого, і розповіж, які речі великі вчинив тобі Бог!“І той пішов, і по цілому місту звістив, які речі великі для нього Ісус учинив!
40 А коли повернувся Ісус, то люди Його прийняли, бо всі чекали Його.
41 Аж ось прийшов муж, Яір на ім’я, що був старшим синагоги. Він припав до Ісусових ніг, та й став благати Його завітати до дому його.
42 Бо він мав одиначку дочку, років десь із дванадцять, — і вмирала вона. А коли Він ішов, народ тиснув Його.
43 А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була, що ніхто вздоровити не міг її,
44 підійшовши ззаду, доторкнулась до краю одежі Його, — і хвилі тієї спинилася їй кровотеча.
45 А Ісус запитав: „Хто доторкнувся до Мене?“Коли ж відмовлялися всі, то Петро відказав: „Учителю, народ коло Тебе он товпиться й тисне“.
46 Ісус же промовив: „Доторкнувсь хтось до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене“.
47 А жінка, побачивши, що вона не втаїлась, трясучись, підійшла та й упала перед Ним, і призналася перед усіма людьми, чому доторкнулась до Нього, і як хвилі тієї одужала.
48 Він же промовив до неї: „Дочко, твоя віра спасла тебе; іди з миром собі!“
49 Як Він ще промовляв, приходить ось від старшини синагоги один та й говорить: „Дочка твоя вмерла, — не турбуй же Вчителя!“
50 Ісус же, почувши, йому відповів: „Не лякайсь, тільки віруй, — і буде спасена вона“.
51 Прийшовши ж до дому, не пустив Він нікого з Собою ввійти, крім Петра, та Івана, та Якова, та батька дівчати, та матері.
52 А всі плакали та голосили за нею. Він же промовив: „Не плачте, — не вмерла вона, але спить!“
53 І насміхалися з Нього, бо знали, що вмерла вона.
54 А Він узяв за руку її та й скрикнув, говорячи: „Дівчатко, вставай!“
55 І вернувся їй дух, — і хвилі тієї вона ожила. І звелів дать їй їсти.
56 І здивувались батьки її. А Він наказав їм нікому не розповідати, що сталось.