1 І знялися всі їхні збори, і повели до Пилата Його.
2 І зачали оскаржати Його й говорити: „Ми ствердили, що Цей ворохобить народ наш, і забороняє податок давати кесареві, та й говорить, що Він, — Христос Цар“.
3 І Пилат запитав Його, кажучи: „Чи Ти Цар Юдейський?“А Він відказав йому в відповідь: „Сам ти кажеш“…
4 І Пилат сказав первосвященикам та до народу: „Я не знаходжу жодної провини в Цій Людині“.
5 А вони намагались, говорячи: „Він бунтує народ, навчаючи в усій Юдеї, від Галілеї почавши аж посі“.
6 А Пилат, вчувши про Галілею, спитав: „Хіба Він галілеянин?“
7 І, дізнавшись, що Він із влади Ірода, відіслав Його Іродові, бо той в Єрусалимі також перебував тими днями.
8 Коли ж Ірод побачив Ісуса, то дуже зрадів, бо він від давнього часу бажав Його бачити, — багато за Нього чував, і сподівався побачити чудо яке, що буває від Нього.
9 І багато питався Його, та нічого не відповідав Він йому.
10 І стояли тут первосвященики й книжники, та завзято Його оскаржували.
11 Тоді Ірод із військом своїм ізневажив Його й насміявся, зодягнувши Його в яснобілу одіж, і відіслав до Пилата Його.
12 І того дня стали Ірод із Пилатом за приятелів між собою, бо давніш ворожнеча між ними була.
13 А Пилат скликав первосвящеників, і старшин, і народ,
14 і промовив до них: „Привели ви мені Чоловіка Цього, як того, що бунтує народ. А ось я перед вами розвідав, — і не знаходжу в Людині Оцій ані однієї провини такої, про що ви оскаржуєте.
15 Також Ірод, бо він відіслав Його нам. І ось нічого, що на смерть заслуговувало б, Він не вчинив.
16 Отже я покараю Його й відпущу“.
17 Бо повинен був їм відпустити одного на свято.
18 А народ став кричати й казати: Візьми Цього, — відпусти ж нам Варавву!“
19 А той за повстання одне, яке сталося в місті, і за вбивство посаджений був до в’язниці.
20 І знову сказав їм Пилат, хотячи відпустити Ісуса.
21 Та кричали вони й говорили: „Розіпни, розіпни Його!“
22 Він же втретє промовив до них: „Яке ж зло вчинив Він? Я нічого, що на смерть заслуговувало б, на Нім не знайшов. Отже я покараю Його й відпущу“.
23 А вони сильним криком свого домагалися, та вимагали розп’ясти Його. І взяв гору крик їхній та первосвящеників.
24 І Пилат присудив, щоб було, як просили вони:
25 відпустив їм Варавву, посадженого за повстання та вбивство в в’язницю, за якого просили вони, а Ісуса віддав їхній волі…
26 І як Його повели, то схопили якогось Симона із Кірінеї, що з поля вертався, і поклали на нього хреста, щоб він ніс за Ісусом!
27 А за Ним ішов натовп великий людей і жінок, які плакали та голосили за Ним.
28 А Ісус обернувся до них та й промовив: „Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, — за собою ридайте й за дітьми своїми!
29 Бо ось дні настають, коли скажуть: „Блаженні неплідні, та утроби, які не родили, і груди, що не годували“.
30 Тоді стануть казати горам: „Поспадайте на нас“, а узгір’ям: „Покрийте нас!“
31 Бо коли таке роблять зеленому дереву, то що буде сухому?“
32 І вели з Ним також двох злочинників інших, щоб убити.
33 А коли прибули на те місце, що звуть „Череповище“, розп’яли тут Його та злочинників, — одного праворуч, а одного ліворуч.
34 Ісус же промовив: „Отче, відпусти їм, — бо не знають, що чинять вони!“А як Його одіж ділили, то кидали жереба.
35 А люди стояли й дивились… Насміхалися з ними й старшини, говорячи: „Він інших спасав, — нехай Сам Себе визволить, коли Він Христос, Божий Обранець!“
36 І вояки глузували з Нього: приступаючи, оцет Йому подавали,
37 і казали: „Коли Цар Ти Юдейський, — спаси Себе Сам!“
38 Був же й напис над Ним письмом грецьким, латинським і гебрейським написаний: „Це — Цар Юдейський“.
39 А один із розп’ятих злочинників став зневажати Його й говорити: „Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас!“
40 Обізвався ж той другий, і докоряв йому, кажучи: „Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений?
41 Але ми справедливо засуджені, і належну заплату за вчинки свої беремо, — Цей же жодного зла не вчинив“.
42 І сказав до Ісуса: „Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє!“
43 І промовив до нього Ісус: „Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю!“
44 Наближалася шоста година, — і темрява стала по цілій землі аж до години дев’ятої.
45 І сонце затьмилось, і в храмі завіса роздерлась надвоє.
46 І, скрикнувши голосом гучним, промовив Ісус: „Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!“І це прорікши, Він духа віддав.
47 Коли ж сотник побачив, що сталось, він Бога прославив, говорячи: „Дійсно праведний був Чоловік Цей!“
48 І ввесь натовп, який зійшовсь на видовище це, як побачив, що сталось, — бив у груди себе та вертався.
49 Усі ж знайомі Його й ті жінки, що прийшли були з Ним із Галілеї, здалека стояли й дивились на це.
50 І ось муж, на ім’я йому Йосип, що був радником синедріону, людина шановна і праведна, —
51 не пристав він до ради та чину їх, — із Ариматеї, юдейського міста, що й сам сподівався Божого Царства, —
52 цей прийшов до Пилата, і тіла Ісусового став просити.
53 І Йосип, знявши Його, обгорнув у полотно, і поклав Його в гробі, що в скелі був висічений, і що в ньому ніколи ніхто не лежав.
54 День той був Приготування, і наставала субота.
55 А жінки, що прийшли були з Ним із Галілеї, ішли слідом, і вони бачили гроба, і як покладене тіло Його.
56 Повернувшись, вони наготували пахощів і мира, а в суботу, за заповіддю, спочивали.