1 Горе мені, бо я став, мов недобірки літні, як залишки по винобранні; нема грона на їжу, немає доспілої фіґи, якої жадає душа моя!
2 Згинув побожний з землі, і нема поміж людьми правдивого. Вони всі чатують на кров, один одного ловлять у сітку.
3 Наставлені руки на зло, щоб вправно чинити його, начальник жадає дарунків, суддя ж судить за плату, а великий говорить жадання своєї душі, і викривлюють все.
4 Найліпший із них — як будяк, найправдивіший — гірший від терену. Настає день Твоїх сторожів, Твоїх відвідин, — тепер буде збентеження їхнє!
5 І другові не довіряйте, не надійтесь на приятеля, від тієї, що при лоні твоєму лежить, пильнуй двері уст своїх!
6 Бо гордує син батьком своїм, дочка повстає проти неньки своєї, невістка — проти свекрухи своєї, вороги чоловіку — домашні його!
7 А я виглядаю на Господа, надіюсь на Бога спасіння мого, — Бог мій почує мене!
8 Не тішся, моя супротивнице, з мене, — хоч я впала, Сіонська дочка, проте встану, хоч сиджу в темноті, та Господь мені світло!
9 Буду зносити я гнів Господній, бо згрішила Йому, аж поки не вирішить справи моєї, та суду не вчинить мені. Він на світло мене попровадить, — побачу Його справедливість!
10 І побачить оце все моя супротивниця, і сором покриє її, бо казала мені: „Де Він, Господь, Бог твій?“Приглядатимуться мої очі до неї, — її топчуть тепер, як болото на вулицях.
11 Настане той день, щоб мури твої будувати, — тоді віддалиться границя твоя цього дня!
12 Це той день, коли прийдуть до тебе з Асирії та але до Єгипту, і від Єгипту та аж до Ріки, і від моря до моря, і від гори до гори.
13 І спустошенням стане земля на мешканців її, через плід їхніх учинків.
14 Паси Мій народ своїм берлом, отару спадку Твого; що пробуває в лісі самотньо, у середині саду, хай пасуться вони на Башані й Ґілеаді, як за днів стародавніх.
15 Як за днів твого виходу з краю єгипетського, покажу йому чуда.
16 Народи побачать оце, і посоромлені будуть при всій своїй силі, руку покладуть на уста, їхні вуха оглухнуть.
17 Будуть порох лизати вони, як той гад, як плазюче землі, повилазять з дрижанням з укріплень своїх, вони будуть тремтіти перед Господом, Богом нашим, і будуть боятись Тебе!
18 Хто Бог інший, як Ти, що прощає провину і пробачує прогріх останку спадку Свого, Свого гніву не держить назавжди, бо кохається в милості?
19 Знов над нами Він змилується, наші провини потопче, — Ти кинеш у морську глибочінь усі наші гріхи.
20 Ти даси правду Яковові, Авраамові милість, яку присягнув Він для наших батьків від днів стародавніх“.