1 Ото ж бо, Господня рука не скоротшала, щоб не помагати, і Його вухо не стало тяжким, щоб не чути,
2 бо то тільки переступи ваші відділювали вас від вашого Бога, і ваші провини ховали обличчя Його від вас, щоб Він не почув, —
3 бо ваші долоні заплямлені кров’ю, ваші ж пальці — беззаконням, уста ваші говорять неправду, язик ваш белькоче лихе!
4 Немає нікого, хто б кликав на суд, і нікого нема, хто судився б поправді, — кожен надію кладе на марноту й говорить неправду, вагітніє бідою й породжує злочин!
5 Висиджують яйця гадючі та тчуть павутиння: хто з’їсть з їхніх яєць, помирає, а з розбитого — гадина вийде.
6 Нитки їхні не стануть одежею, і виробами своїми вони не покриються: їхні діла — діла кривди, і в їхніх руках — чин насильства.
7 Їхні ноги біжать на лихе, і спішать проливати невинну кров, їхні думки — думки кривдні, руїна й погибіль на їхніх дорогах!
8 Дороги спокою не знають, і правосуддя немає на їхніх стежках, — вони покрутили собі свої стежки, і кожен, хто нею ступає, не знає спокою.
9 Тому віддалилося право від нас, і не сягає до нас справедливість! чекаємо світла, — та ось темнота, чекаємо сяйва — та й у темнощах ходимо!
10 Ми мацаємо, мов невидющі, за стіну, навпомацки ходимо, мов ті безокі; спотикаємося ми опівдні, немов би смерком, між здоровими ми, як померлі!
11 Усі ми ревемо, як ведмеді, і мов голуби ті постійно воркочемо, чекаємо права — й немає, спасіння — й від нас віддалилось воно.
12 Бо помножились наші переступи перед Тобою, і свідкують на нас гріхи наші, бо з нами переступи наші, а наші провини — ми знаємо їх!
13 Ми зраджували й говорили неправду на Господа, і повідступали від нашого Бога, казали про утиск та відступ, вагітніли й видумували з свого серця слова неправдиві.
14 І правосуддя назад відступилося, а справедливість здалека стоїть, бо на майдані спіткнулася правда, праведність ж не може прийти, —
15 і правда зникла, а той, хто від злого відходить, грабований. І це бачить Господь, — і лихе в Його очах, що права нема!
16 І Він бачив, що немає нікого, і дивувавсь, що немає заступника. Та рамено Його Йому допомогло, і Його праведність підперла Його, —
17 і Він зодягнув праведність, як панцер, а шолома спасіння — на Свою голову, і зодягнув шати помсти, як одяг, і покрився горливістю, мов би плащем!
18 Надолужить Він гнівом Своїм ворогам згідно з учинками їхніми. Своїм супротивним — заплатою, островам надолужить заплату.
19 І будуть боятися Ймення Господнього з заходу, а слави Його — зо схід сонця, бо прийде, як річка рвучка, — вітер Господній її пожене, —
20 і прийде Викупитель Сіонові й тим, хто вернувся із прогріху в Якові, каже Господь.
21 А Я — ось із ними умова Моя, говорить Господь: Мій Дух, який на тобі, та слова Мої, що поклав Я до уст твоїх, не уступлять вони з твоїх уст, і з уст нащадків твоїх, і з уст нащадків потомства твого, говорить Господь, відтепер й аж навіки!