1 Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря.
2 І безліч народу зібралась до Нього, так що Він увійшов був до човна та й сів, а ввесь натовп стояв понад берегом.
3 І багато навчав Він їх притчами, кажучи:
4 І як сіяв він зерна, упали одні край дороги, — і пташки налетіли, та їх повидзьобували.
5 Другі ж упали на ґрунт кам’янистий, де не мали багато землі, — і негайно посходили, бо земля неглибока була;
6 а як сонце зійшло, — то зів’яли, і коріння не мавши, — посохли.
7 А інші попадали в терен, — і вигнався терен, і їх поглушив.
8 Інші ж упали на добрую землю — і зродили: одне в сто раз, друге в шістдесят, а те втридцятеро.
9 Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!“
10 І учні Його приступили й сказали до Нього: „Чому притчами Ти промовляєш до них?“
11 А Він відповів і промовив: „Тому, що вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, — їм же не дано.
12 Бо хто має, то дасться йому та додасться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що він має.
Ісихія пресвітера Слово до Теодула про … · Того самого преподобного отця нашого Пе…
13 Я тому говорю до них притчами, що вони, дивлячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють.
14 І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: „Почуєте слухом, — і не зрозумієте, дивитися будете оком, — і не побачите.
15 Затовстіло бо серце людей цих, тяжко чують вухами вони, і зажмурили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути вухами, і не зрозуміти їм серцем, і не навернутись, щоб Я їх уздоровив!“
16 Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують.
17 Бо поправді кажу вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що бачите ви, — та не бачили, і почути, що чуєте ви, — і не чули.
18 Послухайте ж притчу про сіяча.
19 До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і краде посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою.
20 А посіяне на кам’янистому ґрунті, — це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його;
21 але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж утиск або переслідування настають за слово, то він зараз спокушується.
22 А між терен посіяне, — це той, хто слухає слово, але клопоти віку цього та омана багатства заглушують слово, — і воно зостається без плоду.
23 А посіяне в добрій землі, — це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він приносить, і дає один у сто раз, другий у шістдесят, а той утридцятеро“.
24 Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм.
25 А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов.
26 А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукіль.
27 І прийшли господареві раби, та й кажуть йому: „Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?“
28 А він їм відказав: „Чоловік супротивник накоїв оце“. А раби відказали йому: „Отож, — чи не хочеш, щоб пішли ми і його повиполювали?“
29 Але він відказав: „Ні, — щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю.
30 Залишіть, — хай разом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива накажу я женцям: Зберіть перше кукіль і його пов’яжіть у снопки, щоб їх попалити; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї“.
31 Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до зерна гірчичного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм.
32 Воно найдрібніше з усього насіння, але, коли виросте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і кублиться в віттях його“.
33 Іншу притчу Він їм розповів: „Царство Небесне подібне до розчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вкисне“.
34 Це все в притчах Ісус говорив до людей, і без притчі нічого Він їм не казав,
35 щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Відкрию у притчах уста Свої, розповім таємниці від почину світу!“
36 Тоді відпустив Він народ і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: „Поясни нам притчу про кукіль польовий“.
37 А Він відповів і промовив до них: „Хто добре насіння посіяв був, — це Син Людський,
38 а поле — це світ, добре ж насіння — це сини Царства, а кукіль — сини лукавого;
39 а ворог, що всіяв його — це диявол, жнива — кінець віку, а женці — анголи.
40 І як збирають кукіль, і як палять в огні, так буде й наприкінці віку цього.
41 Пошле Людський Син Своїх анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззаконня,
42 і їх повкидають до печі огненної, — буде там плач і скрегіт зубів!
43 Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має вуха, нехай слухає!
44 Царство Небесне подібне ще до захованого в полі скарбу, що людина, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле.
45 Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошукує перел добрих,
46 а як знайде одну дорогоцінну перлину, то йде, і все продає, що має, і купує її.
47 Подібне ще Царство Небесне до невода, у море закиненого, що зібрав він усячину.
48 Коли він наповниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до посуду добре, непотріб же геть викидають.
49 Так буде й наприкінці віку: анголи повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних,
50 і їх повкидають до печі огненної, — буде там плач і скрегіт зубів!
51 Чи ви зрозуміли це все?“— „Так!“відказали Йому.
52 І Він їм сказав: „Тому кожен книжник, що навчений про Царство Небесне, подібний до того господаря, що з скарбниці своєї виносить нове та старе“.
53 І сталось, як скінчив Ісус притчі оці, Він звідти пішов.
54 І прийшов Він до Своєї батьківщини, і навчав їх у їхнїй синагозі, так що стали вони дивуватися й питати: „Звідки в Нього ця мудрість та сили чудодійні?
55 Чи ж Він не син теслі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його — Яків, і Йосип, і Симон та Юда?
56 І чи ж сестри Його не всі з нами? Звідки ж Йому все оте?“
57 І вони спокушалися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчизні своїй та в домі своїм!“
58 І Він не вчинив тут чуд багатьох через їхню невіру.