1 І знову почав Він навчати над морем. І зібралось до Нього багато народу, так що Сам Він до човна на морі ввійшов і сидів, а народ увесь був на землі покрай моря.
2 І багато навчав Він їх притчами, і в науці Своїй їм казав:
3 „Слухайте, — вийшов сіяч ось, щоб сіяти.
4 І як сіяв, упало зерно одне край дороги, — і налетіли пташки, і його повидзьобували.
5 Друге ж упало на ґрунт кам’янистий, де не мало багато землі, — і негайно зійшло, бо земля неглибока була;
6 а як сонце зійшло — то зів’яло, і, коріння не мавши, усохло.
7 А інше впало між терен, і вигнався терен, і його поглушив, — і плоду воно не дало.
8 Інше ж упало на добрую землю, — і дало плід, що посходив і ріс; і видало втридцятеро, у шістдесят і в сто раз “.
9 І сказав: „Хто має вуха, щоб слухати, — нехай слухає!“
10 І, як остався Він насамоті, Його запитали найближчі з Дванадцятьма про цю притчу.
11 І Він їм відповів: „Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а тим, що за вами, усе відбувається в притчах,
12 щоб „оком дивились вони — і не бачили, вухом слухали — і не зрозуміли, щоб коли вони не навернулися, і відпущені будуть гріхи їм!“
13 І Він їх запитав: „Ви не розумієте притчі цієї? І як вам зрозуміти всі притчі!
14 Сіяч сіє слово.
15 А котрі край дороги, де сіється слово, — це ті, що як тільки почують, то зараз приходить до них сатана, і забирає слово, посіяне в них.
16 Так само й посіяні на кам’янистому ґрунті, — вони, як почують те слово, то з радістю зараз приймають його,
17 та коріння не мають у собі й непостійні; а згодом, як утиск або переслідування наступає за слово, вони спокушаються зараз.
18 А між терен посіяне, — це ті, що слухають слово,
19 але клопоти цьогосвітні й омана багатства та різні бажання ввіходять, та й заглушують слово, — і плоду воно не дає.
20 А посіяне в добрую землю — це ті, що слухають слово й приймають, — і родять утридцятеро, у шістдесят і в сто раз “.
21 І сказав Він до них: „Чи світло приносять на те, щоб поставити його під посудину, чи може під ліжко? А не щоб поставити на світильнику?
22 Бо немає нічого захованого, що не виявиться, і немає таємного, що не вийде наяв.
23 Хто має вуха, щоб слухати, — нехай слухає!“
24 І сказав Він до них: „Уважайте, що чуєте: Якою мірою будете міряти, такою відміряють вам, і додадуть вам.
25 Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, — забереться від нього й те, що він має“.
26 І сказав Він: „Так і Боже Царство, як той чоловік, що кидає в землю насіння,
27 і чи спить, чи встає він удень та вночі, а насіння пускає паростки та росте, хоч не знає він, як.
28 Бо родить земля сама з себе: перше вруна, потім колос, а тоді повне збіжжя на колосі.
29 А коли плід доспіє, зараз він „посилає серпа, бо настали жнива“.
30 І сказав Він: „До чого прирівняємо Царство Боже? Або в якій притчі представим його?
31 Воно — як те зерно гірчичне, яке, коли сіється в землю, найдрібніше за всі земні насіння.
32 Як посіяне ж буде, виростає, і стає над усі зілля більше, і віття пускає велике таке, що кублитись може в тіні його птаство небесне“.
33 І такими притчами багатьома Він їм слово звіщав, поскільки вони могли слухати.
34 І без притчі нічого Він їм не казав, а учням Своїм самотою вияснював усе.
35 І сказав Він до них того дня, коли вечір настав: „Переплиньмо на той бік“.
36 І, лишивши народ, узяли із собою Його, як у човні Він був; і інші човни були з Ним.
37 І знялася ось буря велика, а хвилі вливалися в човен, аж човен водою вже був переповнився!
38 А Він спав на кормі на подушці… І вони розбудили Його та й сказали Йому: „Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо?“
39 Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: „Мовчи, перестань!“І стих вітер, — і тиша велика настала.
40 І сказав Він до них: „Чого ви такі полохливі? Чому віри не маєте?“
41 А вони налякалися страхом великим, і говорили один до одного: „Хто ж це такий, що вітер і море слухняні Йому?“