1 Пісня навчальна Асафова. Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст, —
2 нехай я відкрию уста свої приказкою, нехай стародавні прислів’я я висловлю!
3 Що ми чули й пізнали, і що розповідали батьки наші нам, —
4 того не сховаємо від їхніх синів, будемо розповідати про славу Господню аж до покоління останнього, і про силу Його та про чуда Його, які Він учинив!
5 Він поставив засвідчення в Якові, а Закона поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батькам завідомити про них синів їхніх,
6 щоб знало про це покоління майбутнє, сини, що народжені будуть, — устануть і будуть розповідати своїм дітям.
7 І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегтимуть.
8 І не стануть вони, немов їхні батьки, поколінням непокірливим та бунтівничим, поколінням, що серця свого не поставило міцно, і що дух його Богу невірний.
9 Сини Єфрема, озброєні лучники, повернулися взад у день бою:
10 вони не берегли заповіту Божого, а ходити в Законі Його відреклися,
11 і забули вони Його чини та чуда Його, які їм показав.
12 Він чудо вчинив був для їхніх батьків ув єгипетськім краї, на полі Цоанськім:
13 Він море розсік, і їх перепровадив, а воду поставив, як вал;
14 і провадив їх хмарою вдень, а сяйвом огню цілу ніч;
15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безодні.
16 Він витягнув із скелі потоки, і води текли, немов ріки.
17 Та грішили вони проти Нього ще далі, і в пустіші гнівили Всевишнього,
18 і Бога вони випробовували в своїм серці, для душ своїх їжі бажаючи.
19 І вони говорили насупроти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапезу зготовити?“
20 Тож ударив у скелю — і води линули, і полилися потоки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м’ясива народові Своєму?“
21 Тому то почув це Господь та й розгнівався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,
22 бо не вірували вони в Бога, і на спасіння Його не надіялись.
23 А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,
24 і спустив, немов дощ, на них манну для їжі, — і збіжжя небесне їм дав:
25 Хліб ангольський їла людина, Він послав їм поживи до ситости!
26 Крім цього, Він східнього вітра порушив на небі, і міццю Своєю привів полудневого вітра, —
27 і дощем на них м’ясо пустив, немов порох, а птаство крилате, як морський пісок,
28 і спустив його серед табору його, коло наметів його.
29 І їли вони та й наситились дуже, — Він їм їхнє бажання приніс!
30 Та ще не вдовольнили жадання свого, ще їхня їжа була в їхніх устах,
31 а гнів Божий піднявся на них, та й побив їхніх ситих, і вибранців Ізраїлевих повалив.
32 Проте ще й далі грішили вони та не вірили в чуда Його,
33 — і Він докінчив у марноті їхні дні, а їхні літа — у страху.
34 Як Він їх побивав, то бажали Його, — і верталися, й Бога шукали,
35 і пригадували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупитель.
36 І своїми устами влещували Його, а своїм язиком лжу сплітали Йому,
37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були вони вірні в Його заповіті.
38 Та він, Милосердний, гріх прощав і їх не губив, і часто відвертав Свій гнів, і не будив усю Свою лютість,
39 і Він пам’ятав, що вони тільки тіло, вітер, який переходить і не повертається!
40 Скільки вони прогнівляли Його на пустині, зневажали Його на степу!
41 І все знову та знов випробовували вони Бога, і зневажали Святого Ізраїлевого, —
42 вони не пам’ятали руки Його з дня, як Він вибавив їх із недолі,
43 як в Єгипті чинив Він знамена Свої, а на полі Цоанському чуда Свої,
44 і в кров обернув річки їхні та їхні потоки, щоб вони не пили.
45 Він послав був на них рої мух, — і їх жерли вони, і жаб — і вони їх губили.
46 А врожай їхній віддав був Він гусені, а їхню працю — сарані.
47 Виноград їхній Він градом побив, а приморозком — їхні шовковиці.
48 І Він градові віддав їхній скот, а блискавкам — череди їхні.
49 Він послав був на них Свій гнів запальний, і лютість, й обурення, й утиск, наслання злих анголів.
50 Він дорогу зрівняв був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав моровиці.
51 І побив Він усіх перворідних в Єгипті, первістків сили в наметах Хамових.
52 І повів Він, немов ту отару, народ Свій, і їх попровадив, як стадо, в пустині.
53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накрило було ворогів їхніх.
54 І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що правиця Його набула.
55 І народи Він повиганяв перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка про спадок, — і в їхніх наметах племена Ізраїлеві оселив.
56 Та й далі вони випробовували та гнівили Всевишнього Бога, і Його постанов не додержували,
57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відвернулись, як обманливий лук.
58 І жертівниками своїми гнівили Його, і дрочили Його своїми фіґурами.
59 Бог почув усе це — і розгнівався, і сильно обридивсь Ізраїлем,
60 і покинув оселю в Шіло, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
61 і віддав до неволі Він силу Свою, а величність Свою — в руку ворога.
62 І віддав для меча Свій народ, і розгнівався був на спадщину Свою:
63 його юнаків огонь пожирав, а дівчатам його не співали весільних пісень,
64 його священики від меча полягли, — і не плакали вдови його.
65 Та небавом збудився Господь, немов зо сну, як той велет, що ніби вином був підкошений,
66 і вдарив Своїх ворогів по озадку, — вічну ганьбу їм дав!
67 Та Він погордив намет Йосипів, і племена Єфремового не обрав,
68 а вибрав Собі плем’я Юдине, гору Сіон, що її полюбив!
69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтував.
70 І вибрав Давида, Свого раба, і від кошар його взяв,
71 від кітних овечок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спадок Свій, —
72 і він пас їх у щирості серця свого, і провадив їх мудрістю рук своїх!