1 Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на дівчину?
2 І зверху яка доля від Бога, чи спадщина від Всемогутнього із висот?
3 Хіба не загибіль для кривдника, і хіба не нещастя злочинцям?
4 Хіба ж Він не бачить дороги мої, і не лічить усі мої кроки?
5 Якщо я ходив у марноті, і на оману спішила нога моя, —
6 то нехай на вазі справедливости зважить мене, — і невинність мою Бог пізнає!
7 Якщо збочує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх нечисть приліпла, —
8 то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай вирвана буде з корінням!
9 Якщо моє серце зваблялось до жінки чужої, і причаювався я при дверях мойого товариша,
10 то хай меле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиляються інші!
11 Бо гидота оце, й це провина підсудна,
12 бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддону, і вирве з корінням увесь урожай мій!
13 Якщо я понехтував правом свойого раба чи своєї невільниці в їх суперечці зо мною,
14 то що я зроблю, як підійметься Бог? А коли Він приглянеться, що Йому відповім?
15 Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утворив нас в утробі?
16 Чи бажання убогих я стримував, а очі вдовицям засмучував?
17 Чи я сам поїдав свій шматок, і з нього не їв сирота?
18 Таж від днів молодечих моїх виростав він у мене, як в батька, і від утроби матері моєї я провадив його!
19 Якщо бачив я гинучого без одежі, і вбрання не було в сіромахи, —
20 чи ж не благословляли мене його стегна, і руном овечок моїх він не грівся?
21 Якщо на сироту я порушував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу, —
22 хай рамено моє відпаде від свойого плеча, а рука моя від суглобу свого нехай буде відламана!
23 Бо острах на мене — нещастя від Бога, а перед величчям Його я не можу встояти.
24 Чи я золото клав за надію собі, чи до щирого золота я говорив: „ Ти, безпеко моя“?
25 Чи тішився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?
26 Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе,
27 то коли б потаємно повабилось серце моє, і цілунки рукою я їм посилав, —
28 це так само провина підсудна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!
29 Чи я тішивсь упадком свойого ненависника, чи порушувавсь я, коли зло спотикало його?
30 Таки ні, — не давав я на гріх піднебіння свого, щоб прокляттям жадати душі його.
31 Хіба люди намету мого не казали: „Хто покаже такого, хто з м’яса його не наситився?“
32 Чужинець на вулиці не ночував, — я двері свої відчиняв подорожньому.
33 Чи ховав свої прогріхи я, як людина, щоб у своєму нутрі затаїти провину свою?
34 Бо тоді я боявся б великого натовпу, і сором від родів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не виходив.
35 О, якби мене вислухав хто! Оце підпис моєї руки: Нехай Всемогутній мені відповість, а ось звій, зо скаргою, що його написав мій противник.
36 Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обвинувся б ним, як вінками?
37 Число кроків своїх я представлю йому; мов до князя, наближусь до нього.
38 Якщо проти мене голосить земля моя, й її борозни плачуть із нею,
39 якщо без грошей я їв плоди її, а її власника я стогнати примушував, —
40 то замість пшениці хай виросте терен, а замість ячменю — кукіль!“Слова Йова скінчилися.