1 Чого то племена бунтують, а народи задумують марне?
2 Земні царі повстають, і князі нараджуються разом на Господа та на Його Помазанця:
3 „Позриваймо ми їхні кайдани, і поскидаймо із себе їхні пута!
4 Але Той, Хто на небесах пробуває — посміється, Владика їх висміє!
5 Він тоді в Своїм гніві промовить до них, і настрашить їх Він у Своїм пересерді:
6 „Я ж помазав Свого Царя на Сіон, святу гору Свою.
7 Я хочу звістити постанову: Промовив до Мене Господь: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив.
8 Жадай Ти від Мене, — і дам Я народи Тобі, як спадщину Твою, володіння ж Твоє — аж по кінці землі!
9 Ти їх повбиваєш залізним жезлом, потовчеш їх, як посуд ганчарський“.
10 А тепер — помудрійте, царі, навчіться ви, судді землі:
11 Служіть Господеві зо страхом, і радійте з тремтінням!
12 Шануйте Сина, щоб Він не розгнівався, і щоб вам не загинути в дорозі, бо гнів Його незабаром запалиться. Блаженні усі, хто на Нього надіється!
13