¹ Отож, коли є яка втіха в Христі, коли є яка відрада в любові, коли є яка спільність духа, коли є якесь милосердя і щедрість, –

² доповніть мою радість, щоб ви думали те саме, мали ту саму любов, були однієї душі й однієї думки.

³ Нічого не робіть для суперечок або для марнословства, але в покорі майте один одного більшим за себе.

⁴ Хай кожний дбає не про себе, але і про ближнього.

⁵ Плекайте в собі ті самі думки, що були і в Христа Ісуса.

⁶ Він, маючи Божу природу, не вважав за здобич бути рівним Богові,

⁷ але принизив самого себе, прийняв вигляд раба, став подібним до людини, і в подобі з’явився як людина;

⁸ упокорив себе, став слухняним аж до смерти, – і то до смерти хресної.

⁹ Тому Бог підніс його, дав йому ім’я понад усяке інше ім’я,

¹⁰ щоб перед ім’ям Ісуса вклонилося кожне коліно – і небесних, і земних, і підземних;

¹¹ і щоб кожною мовою визналося, що Ісус Христос – це Господь на славу Бога Батька!

¹² Тому, мої улюблені, як ото ви завжди слухали, – не тільки коли я був присутній, але значно більше тепер, коли я відсутній, – зі страхом і тремтінням працюйте для свого спасіння!

¹³ Бо то Бог викликає у вас і бажання і дію – доброю волею.

¹⁴ Все чиніть без нарікання і вагання,

¹⁵ щоб ви були непорочними і простими, невинними Божими дітьми серед лукавого й розбещеного роду, серед якого ви сяєте, мов світила в світі,

¹⁶ держачи слово життя мені на похвалу в Христовий день, що недаремне я біг, недаремне трудився.

¹⁷ Але коли й стаю жертвою при жертві й службі вашої віри, то радію і співрадію з усіма вами.

¹⁸ Так само й ви радійте та співрадійте зі мною.

¹⁹ Надіюся в Господі Ісусі послати незабаром до вас Тимофія, щоб і я звеселився духом, впевнившись про вас.

²⁰ Бо не маю нікого іншого щирішого, хто б ревніше клопотався про вас;

²¹ адже всі шукають свого, а не того, що Ісуса Христа.

²² Досвідченість же його знаєте, бо наче син батькові послужив зі мною для благої вістки.

²³ Надіюся послати його, щойно довідаюся, що він зі мною.

²⁴ Але сподіваюся в Господі, що й сам незабаром прийду.

²⁵ Вважав за потрібне послати до вас Епафродита – мого брата, помічника і співвояка, та вашого посланця і служителя в моїй потребі.

²⁶ Адже він побивався за всіма вами й тужив, бо ви почули, що він хворів.

²⁷ Бо таки хворів смертельно, але Бог помилував його, – і не тільки його, а й мене, щоб я не переживав смуток за смутком.

²⁸ Отже, швидко послав я його, щоб, побачивши його, ви знову зраділи, та і я був без смутку.

²⁹ Прийміть же його в Господі з повною радістю – і шануйте таких,

³⁰ бо він наблизився був до смерти за справу Христа, наражаючи своє життя на небезпеку, щоб доповнити нестачу ваших послуг для мене.