1 Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти вельми великий, зодягнувся Ти в велич та в славу!
2 Зодягає Він світло, як шати, небеса простягає, немов би завісу.
3 Він ставить на водах палати Свої, хмари кладе за Свої колесниці, ходить на крилах вітрових!
4 Він чинить вітри за Своїх посланців, палючий огонь — за Своїх слуг.
5 Землю Ти вгрунтував на основах її, щоб на вічні віки вона не захиталась,
6 безоднею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над горами, —
7 від погрози Твоєї вона втекла, від гуркоту грому Твого побігла вона, —
8 виходить на гори та сходить в долини, на місце, що Ти встановив був для неї.
9 Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла, щоб вона не вернулася землю покрити.
10 Він джерела пускає в потоки, що пливуть між горами,
11 напувають вони всю пільну звірину, ними дикі осли гасять спрагу свою.
12 Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посеред галузок.
13 Він напоює горн з палаців Своїх, із плоду чинів Твоїх земля сититься.
14 Траву для худоби вирощує, та зеленину для праці людині, щоб хліб добувати з землі,
15 і вино, що серце людині воно звеселяє, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце людині зміцняє.
16 Насичуються Господні дерева, ті кедри ливанські, що Ти насадив,
17 що там кубляться птахи, бузько, — кипариси мешкання його.
18 Гори високі — для диких козиць, скелі — сховище скельним звіринам.
19 і місяця Він учинив для означення часу, сонце знає свій захід.
20 Темноту Ти наводиш — і ніч настає, в ній порушується вся звірина лісна, —
21 ричать левчуки за здобичею та шукають від Бога своєї поживи.
22 Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по норах своїх.
23 Людина виходить на працю свою, й на роботу свою аж до вечора.
24 Які то численні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого творива повна земля!
25 Ось море велике й розлого-широке, — там повзюче, й числа їм немає, звірина мала та велика!
26 Ходять там кораблі, там той левіятан, якого створив Ти, щоб бавитися йому в морі.
27 Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти часу свого поживу їм дав.
28 Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкриваєш — добром насичаються.
29 Ховаєш обличчя Своє — то вони перелякані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й вертаються до свого пороху.
30 Посилаєш Ти духа Свого — вони творяться, і Ти відновляєш обличчя землі.
31 Нехай буде слава Господня навіки, хай ділами Своїми радіє Господь!
32 Він погляне на землю — й вона затремтить, доторкнеться до гір — і димуюти вони!
33 Я буду співати Господеві в своєму житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу!
34 Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!
Того самого Теоліпта Філадельфійського … · Того самого споглядальні глави
35 Нехай згинуть грішні з землі,а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілуя!
36