1 А коли Він скінчив усі слова Свої до народу, що слухав Його, то ввійшов у Капернаум.
2 У одного ж сотника тяжко раб занедужав, що був дорогий йому, і вмирати вже мав.
3 А коли про Ісуса почув, то послав він до Нього юдейських старших, і благав Його, щоб прийшов, і вздоровив раба його.
4 Вони ж прибули до Ісуса, та й ревно благали Його й говорили: „Він достойний, щоб Ти це зробив йому.
5 Бо він любить народ наш, та й для нас синагогу поставив“.
6 І пішов Ісус із ними. І коли недалеко від дому вже був, сотник друзів послав, щоб сказати Йому: „Не турбуйся, о Господи, бо я недостойний, щоб зайшов Ти під стріху мою.
7 Тому то й себе не вважав я за гідного, щоб до Тебе прийти. Та промов тільки слово, — і раб мій одужає.
8 Бо й я — людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди, — то йде він, а тому: прийди, — і приходить, а своєму рабові: зроби теє — і зробить“.
9 Почувши ж таке, Ісус здивувався йому, і, звернувшись до натовпу, що йшов слідом за Ним, промовив: „Кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!“
10 А коли посланці повернулись додому, то знайшли, що одужав той раб!
11 І сталось, — наступного дня Він відправивсь у місто, що зветься Наїн, а з Ним ішли учні Його та багато народу.
12 І ось, як до брами міської наблизився Він, виносили вмерлого, одинака в своєї матері, що вдовою була. І з нею був натовп великий із міста.
13 Як Господь же побачив її, то змилосердивсь над нею, і до неї промовив: „Не плач!“
14 І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: „Юначе, кажу тобі: встань!“
15 І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері.
16 А всіх острах пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: „Великий Пророк з’явився між нами, і зглянувся Бог над народом Своїм!“
17 І розійшлася ця чутка про Нього по цілій Юдеї, і по всій тій країні.
18 Про все ж те сповістили Івана учні його. І покликав Іван двох із учнів своїх,
19 і послав їх до Господа з запитом: „Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“
20 А мужі, прийшовши до Нього, сказали: „Іван Христитель послав нас до Тебе, питаючи: Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“
21 А саме тоді багатьох уздоровив був Він від недугів і мук, і від духів злих, і сліпим багатьом вернув зір.
22 І промовив Ісус їм у відповідь: „Ідіть, і перекажіть Іванові, що ви бачили й чули: „Сліпі прозрівають“, криві ходять, очищуються слабі на проказу, і чують глухі, воскресають померлі, „убогим звіщається Добра Новина“.
23 І блаженний, хто через Мене спокуси не матиме!“
24 А коли відійшли посланці Іванові, Він почав говорити про Івана народові: „На що ви дивитись ходили в пустиню? Чи на очерет, що вітер гойдає його?
25 Та на що ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м’які шати одягненого? Аджеж ті, хто одягається славно, і розкішно живе, — по палатах царських.
26 На що ж ви ходили дивитись? На пророка? Так, кажу вам, — навіть більше, аніж на пророка.
27 Це той, що про нього написано: „Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця, який перед Тобою дорогу Твою приготує!“
28 Кажу вам: Між народженими від жінок нема більшого понад Івана. Та найменший у Божому Царстві — той більший за нього“.
29 І всі люди, що слухали, і митники визнали Божу волю за слушну, — і охристились Івановим хрищенням.
30 А фарисеї й законники відкинули Божу волю про себе, — і не христились від нього.
31 І промовив Господь: „До кого ж уподоблю людей цього роду? І до кого подібні вони?
32 Подібні вони до дітей, що на ринку сидять й один одного кличуть та кажуть: „Ми вам грали були, а ви не танцювали, ми співали вам жалібно, та не плакали ви“.
33 Бо прийшов Іван Христитель, що хліба не їсть і вина не п’є, а ви кажете: „Має він демона“.
34 Прийшов же Син Людський, що їсть і п’є, а ви кажете: „Чоловік Цей ласун і п’яниця, Він приятель митників і грішників“.
35 І виправдалася мудрість усіма своїми ділами“.
36 А один із фарисеїв просив Його, щоб спожив Він із ним. І, прийшовши до дому того фарисея, Він сів при столі.
37 І ось жінка одна, що була в місті, грішниця, як дізналась, що, Він у фарисеєвім домі засів при столі, алябастрову пляшечку мира принесла,
38 і, припавши до ніг Його ззаду, плачучи, почала обливати слізьми Йому ноги, і волоссям своїм витирала, ноги Йому цілувала та миром мастила.
39 Побачивши це, фарисей, що покликав Його, міркував собі, кажучи: „Коли б був Він пророк, Він би знав, хто ото й яка жінка до Нього торкається, — бож то грішниця!“
40 І озвався Ісус та й говорить до нього: „Маю, Симоне, дещо сказати тобі“. А той відказав: „Кажи, Учителю“.
41 І промовив Ісус: „Були два боржники в одного вірителя; один був винен п’ятсот динаріїв, а другий — п’ятдесят.
42 Як вони ж не могли заплатити, простив він обом. Скажи ж, котрий із них більше полюбить його?“
43 Відповів Симон, говорячи: „Думаю, — той, кому більше простив“. І сказав Він йому: „Розсудив ти правдиво“.
44 І, обернувшись до жінки, Він промовив до Симона: „Чи ти бачиш цю жінку? Я прибув у твій дім, — ти на ноги Мої не подав і води, а вона окропила слізьми Мої ноги й обтерла волоссям своїм.
45 Поцілунку не дав ти Мені, — а вона, відколи ввійшов Я, Мої ноги цілує невпинно.
46 Голови ти Моєї оливою не намастив, — а вона миром ноги мої намастила.
47 Ось тому говорю Я тобі: „Численні гріхи її прощені, бо багато вона полюбила. Кому ж мало прощається, такий мало любить“.
48 А до неї промовив: „Прощаються тобі гріхи!“
49 А ті, що сиділи з Ним при столі, почали гомоніти про себе: „Хто ж це Такий, що прощає й гріхи?“
50 А до жінки сказав Він: „Твоя віра спасла тебе, — іди з миром собі!“