1 „Мужі-браття й батьки! Послухайте ось тепер виправдання мого перед вами!“
2 Як зачули ж вони, що до них він говорить єврейською мовою, то тиша ще більша настала. А він промовляв:
3 „Я юдеянин, що родився в кілікійському Тарсі, а вихований у цім місті, у ніг Гамаліїла докладно навчений Закону отців; горливець я Божий, як і всі ви сьогодні.
4 Переслідував я аж до смерти цю путь, і в’язав, і до в’язниці вкидав чоловіків і жінок,
5 як засвідчить про мене первосвященик та вся старшина. Я від них був узяв навіть листи на братів, і пішов до Дамаску, щоб тамтешніх зв’язати й привести до Єрусалиму на кару.
6 І сталося, як у дорозі я був, і наближавсь до Дамаску опівдня, то ось мене нагло осяяло світло велике з неба!
7 І я повалився на землю, і голос почув, що мені говорив: „Савле, Савле, — чому ти Мене переслідуєш?“
8 А я запитав: „Хто Ти, Господи?“А Він мені відказав: „Я Ісус Назарянин, що Його переслідуєш ти“.
9 А ті, що зо мною були, правда, бачили світло, але не почули вони того голосу, що мені говорив.
10 А я запитав: „Що я, Господи, маю робити?“Господь же до мене промовив: „Уставай та й іди до Дамаску, а там тобі скажуть про все, що тобі призначено робити“.
11 А від ясности світла того невидющим я став. І присутні зо мною за руку мене повели, і до Дамаску прибув я.
12 А один муж Ананій, у Законі побожний, що добре свідоцтво про нього дають усі юдеї в Дамаску,
13 до мене прибув, і, ставши, промовив мені: „Савле брате, — стань видющий!“І я хвилі тієї побачив його.
14 І озвавсь він до мене: „Бог отців наших вибрав тебе, щоб ти волю Його зрозумів, і щоб бачив ти Праведника, і почув голос із уст Його.
15 Бо будеш ти свідком Йому перед усіма людьми про оте, що ти бачив та чув!
16 А тепер чого гаєшся? Уставай й охристися, і обмий гріхи свої, прикликавши Ймення Його!“
17 І сталось, як вернувся я в Єрусалим, і молився у храмі, то в захоплення впав я,
18 і побачив Його, що до мене сказав: „Поспіши, і піди хутчій з Єрусалиму, бо не приймуть свідоцтва твого про Мене“.
19 А я відказав: „Самі вони, Господи, знають, що я до в’язниць садовив та бив по синагогах отих, хто вірував у Тебе.
20 А коли лилась кров Твого свідка Степана, то сам я стояв та вбивство його похваляв, і одежу вбивців його сторожив“.
21 Але Він до мене промовив: „Іди, бо пошлю Я далеко тебе, — до поган!“
22 І аж до слова цього його слухали. Аж ось піднесли вони голос свій, гукаючи: „Геть такого з землі, бо жити йому не годиться!“
23 І як вони верещали, і одежу шпурляли, і кидали порох у повітря,
24 то звелів тисяцький у фортецю його відвести, і звелів бичуванням його допитати, щоб довідатися, з якої причини на нього вони так кричали.
25 І як його розтягли для ремінних бичів, то Павло сказав сотникові, що стояв: „Хіба бичувати дозволено вам громадянина римського та ще й незасудженого?“
26 Якже сотник це почув, то подався до тисяцького, і завідомив, говорячи: „Що хочеш робити? Бож римлянин цей чоловік!“
27 Підійшов тоді тисяцький, та й поспитався його: „Скажи мені, чи ти римлянин?“А він: „Так!“відказав.
28 Відповів на те тисяцький: „За великі гроші громадянство оце я набув“. А Павло відказав: „А я в нім і родився!“
29 І відступили негайно від нього оті, що хотіли допитувати його. І злякався тисяцький, довідавшись, що той римлянин, і що він ізв’язав був його.
30 А другого дня, бажавши довідатись правди, у чому юдеї його оскаржають, він звільнив його та звелів, щоб зібралися первосвященики та ввесь синедріон. І він вивів Павла, і поставив його перед ними.