1 Того часу, — говорить Господь, — повитягують кості царів Юди та кості його князів, і кості священиків, і кості пророків, і кості мешканців Єрусалиму з їхніх гробів,
2 і порозкладають їх перед сонцем і перед місяцем, та перед усіма небесними світилами, яких вони кохали та служили їм, і що йшли за ними, і що зверталися до них, і що вклонялися їм. Не будуть вони зібрані й не будуть поховані, — гноєм стануть вони на поверхні землі!
3 І смерть буде ліпша від життя для всієї решти позосталих зо злого цього роду, по всіх цих місцях позосталих, куди Я їх повиганяв, говорить Господь Саваот.
4 І скажеш до них: Так говорить Господь: Хіба падають — і не встають? Хіба хто відступить, то вже не вертається?
5 Чому відступив оцей єрусалимський народ усевічним відступленням? Міцно схопились вони за оману, не хочуть навернутись.
6 Прислухався Я й слухав: неправду говорять, немає нікого, хто б каявсь у своєму лукавстві, говорячи: Що я зробив? Кожен з них обертається до свого бігу, мов той кінь, що женеться у бій.
7 І відає бусел у повітрі умовлений час свій, а горлиця й ластівка та журавель стережуть час прилету свого, — а народ Мій не знає Господнього права!
8 Як ви скажете: Ми мудреці, і з нами Господній Закон? Ось справді брехнею вчинило його брехливе писарське писальне!
9 Засоромлені ці мудреці, збентежилися й були схоплені. Ось вони слово Господнє відкинули, — що ж за мудрість ще мають вони?
10 Тому їхніх жінок віддам іншим, а їхні поля — здобувцям, бо вони від малого та аж до великого — усі віддались користолюбству, від пророка та аж до священика чинять неправду!
11 І легенько лікують нещастя народу Мого, говорячи: „Мир, мир“, — а миру нема!
12 Чи вони засоромилися, що гидоту робили? Ні трохи вони не засоромилися, і застидатись не вміють, — тому то впадуть між упалими в часі навіщення їх, спіткнуться, говорить Господь.
13 Зберу їх дощенту, говорить Господь: не буде ягід у них на винограді, і не буде на фіґовім дереві фіґ, а їхнє листя пов’яне, і пошлю їм таких, що їх поїдять.
14 „Пощо ми сидимо? Збирайтесь та підемо в твердинні міста та й погинемо там, бо Господь, Бог наш, учинив, що ми згинемо, і напоїв нас водою трійливою, бо ми Господеві згрішили“.
15 Ми миру чекали, — й немає добра, часу вилікування — й ось жах!
16 Чути фиркання коней його аж від Дану, від гуку іржання його жеребців уся земля затремтіла! І прийдуть вони, й пожеруть усю землю та повню її, місто й тих, хто замешкує в ньому.
17 Бо ось Я пошлю проти вас тих вужів та гадюк, що немає закляття на них, і вони вас кусатимуть, каже Господь!
18 Яка моя втіха у смутку? Болить мені серце моє.
19 Ось голосіння дочки Мого народу з далекого краю: „Чи Господь не в Сіоні? Чи не в нім його Цар?“Нащо Мене розгнівили своїми бовванами, тими чужими марнотами?
20 „Минули жнива, покінчилося літо, а ми не спасені“.
21 Через нещастя дочки народу мого знещасливлений я, і міцно страхіття мене обняло.
22 Чи немає бальзаму в Ґілеаді? Чи ж немає там лікаря? Чому нема вилікування для доньки народу Мого?
23 Ой, коли б голова моя стала водою, а око моє — за джерело сльози, то я плакав би вдень та вночі над побитими доньки народу мого!