1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.
2 І Йов заговорив та й сказав:
3 „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зачавсь чоловік!“
4 Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!..
5 Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!
6 Оця ніч — бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!
7 Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!
8 Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!
9 Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої, —
10 бо вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!
11 Чому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер?
12 Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?
13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок
14 з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,
15 або із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!
16 Або чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?
17 Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,
18 разом з тим мають спокій ув’язнені, — вони не почують вже крику гнобителя!
19 Малий та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого…
20 І нащо Він струдженому дає світло, і життя — гіркодухим,
21 що вичікують смерти — й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,
22 тим, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,
23 мужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
24 Бо зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода,
25 бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
26 Не знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, — та нещастя прийшло!“