1 І Йов далі вів мову свою та й казав:
2 „ Як живий Бог, — відкинув Він право моє, і душу мою засмутив Всемогутній,
3 і як довго в мені ще душа моя, і дух Божий у ніздрях моїх, —
4 неправди уста мої не говоритимуть, а язик мій не скаже омани!
5 Борони мене, Боже, признати вас за справедливих! Доки я не помру, своєї невинности я не відкину від себе, —
6 за свою справедливість тримаюся міцно, — й її не пущу, моє серце не буде ганьбити ні одного з днів моїх, —
7 нехай буде мій ворог — немов той безбожник, а хто повстає проти мене — як кривдник!
8 Яка ж бо надія лукавому, коли відірве, коли візьме Бог душу його?
9 Чи Бог вислухає його крик, коли прийде на нього нещастя?
10 Чи буде втішатися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного часу?
11 Я вас буду навчати про Божую руку, що є у Всемогутнього — я не сховаю, —
12 таж самі ви це бачили всі, то чого ж нісенітниці плещете?
13 Така доля людини безбожної, це спадщина насильників, що отримають від Всемогутнього:
14 Як розмножаться діти його — то хіба для меча, а нащадки його не наситяться хлібом!
15 Позосталих по нім моровиця сховає, і вдовиці його не заплачуть…
16 Якщо накопичить він срібла, немов того пороху, і наготує одежі, як глини,
17 то він наготує, а праведний вдягне, а срібло невинний поділить.
18 Він будує свій дім, як та міль, й як той сторож, що ставить собі куреня,
19 він лягає багатим, та більше не зробить того: свої очі відкриє — й немає його.
20 Страхіття досягнуть його, мов вода, вночі буря украде його,
21 східній вітер його понесе — і минеться, і бурею схопить його з його місця…
22 Оце все Він кине на нього, — і не змилосердиться, і від руки Його мусить той спішно втікати!
23 Своїми долонями сплесне над ним, і свисне над ним з свого місця.