1 І заговорив шух’янин Білдад та й сказав:
2 „Як довго ви будете пастками класти слова? Розміркуйте, а потім собі поговоримо!
3 Чому пораховані ми, як худоба? Чому в ваших очах ми безумні?
4 О ти, що розшарпуєш душу свою в своїм гніві, — чи для тебе земля опустіє, а скеля осунеться з місця свого?
5 Таж світильник безбожних погасне, і не буде світитися іскра огню його:
6 його світло стемніє в наметі, і згасне на ньому світильник його,
7 стануть тісні кроки сили його, і вдарить його власна рада!
8 Бо він кинений в пастку ногами своїми, і на ґраті він буде ходити:
9 пастка схопить за стопу його, зміцниться сітка на ньому, —
10 на нього захований шнур на землі, а пастка на нього — на стежці.
11 Страхіття жахають його звідусіль, і женуться за ним по слідах.
12 Його сила голодною буде, а нещастя при боці його приготовлене.
13 Його шкіра поїджена буде хворобою, поїсть члени його первороджений смерти.
14 Відірвана буде безпека його від намету його, а Ти до царя жахів його приведеш…
15 Він перебуває в наметі своєму, який не його, на мешкання його буде кинена сірка.
16 Здолу посохнуть коріння його, а згори — його віття зів’яне.
17 Його пам’ять загине з землі, а на вулиці ймення не буде йому.
18 Заженуть його з світла до темряви, і ввесь світ проганяє його.
19 У нього немає в народі нащадка, ні внука, і немає останку в місцях його мешкання.
20 На згадку про день його остовпівали останні, за волосся ж хапались давніші…
21 Ось такі то мешкання неправедного, і це місце того, хто Бога не знає!“