1 І сказав Ахітофел до Авесалома: „Виберу я дванадцять тисяч чоловіка, і встану, і поженуся цієї ночі за Давидом.
2 І нападу я на нього, а він змучений та слабосилий, і він затремтить, — і повтікає ввесь народ, що з ним, а я вб’ю й самого царя.
3 І наверну я ввесь народ до тебе; як не буде чоловіка, якого душі ти шукаєш, то ввесь народ буде мати мир“.
4 І була люба ця річ в очах Авесалома та в очах усіх Ізраїлевих старших.
5 І сказав Авесалом: „Поклич теж аркеянина Хушая, та нехай послухаємо, що в устах його, — нехай скаже також він“.
6 І прийшов Хушай до Авесалома, а Авесалом сказав до нього, говорячи: „Отак говорив Ахітофел. Чи виконаємо слова його? Якщо ні, говори ти“.
7 І сказав Хушай до Авесалома: „Не добра та рада, яку цього разу радив Ахітофел“.
8 І сказав Хушай: „Ти знаєш батька свого та людей його, що вони лицарі, та розлючені вони, як медведиця, позбавлена на полі дітей. А батько твій вояк, і не буде ночувати з народом.
9 Ось тепер він ховається в одній з ям, або в іншому місці. І коли б сталося, що хтось упаде серед них, нападаючих, напочатку, а хтобудь почує та скаже: Сталася поразка в народі, який за Авесаломом,
10 а хоча б він і хоробрий, якого серце — як серце лев’яче, то справді ослабне, бо ввесь Ізраїль знає, що батько твій лицар і хоробрі ті, що з ним.
11 Тому раджу я: нехай конче збереться до тебе ввесь Ізраїль від Дана й аж до Беер-Шеви, многотою як пісок, що над морем, і ти сам підеш до бою.
12 І прийдемо ми проти нього в одне з місць, та й нападемо на нього, як падає роса на землю, і не позоставимо ані при нім, ані між усіма людьми, що з ним, ані одного.
13 А якщо він збереться до якого міста, то ввесь Ізраїль занесе на те місто шнури, та й потягнемо його аж до потоку, так, що не залишиться там ані камінчика“.
14 І сказав Авесалом та всі Ізраїлеві мужі: „Ліпша рада аркеянина Хушая від ради Ахітофелової!“Бо це Господь наказав зламати добру Ахітофелову раду, щоб Господь приніс зло на Авесалома.
15 І сказав Хушай до священиків Садока та Евіятара: „Так і так радив Ахітофел Авесаломові та Ізраїлевим старшим, а я радив так і так.
16 А тепер швидко пошліть і донесіть Давидові, говорячи: Не ночуй цієї ночі в степах пустині, але конче перейди на той бік, щоб не був поглинутий цар та ввесь народ, що з ним“.
17 А Йонатан та Ахімаац стояли в Ен-Роґелі. І пішла невільниця й розповіла їм, а вони пішли й донесли цареві Давидові, бо не могли ані показатися, ані ввійти до міста.
18 Та їх побачив один юнак та й доніс Авесаломові. І вони обидвоє швидко пішли, та й увійшли до дому чоловіка в Бахурімі, що мав колодязя на своїм подвір’ї, і спустилися туди.
19 А жінка тая взяла й розтягла заслону на верху колодязя, і розложила на ньому зерна, — і нічого не було пізнано.
20 І прийшли Авесаломові раби до тієї жінки до дому та й сказали: „Де Ахімаац та Йонатан?“А жінка та їм сказала: „Перейшли через воду“. І ті шукали й не знайшли, та й вернулися до Єрусалиму.
21 І сталося по їхньому відході, вони вийшли з колодязя, і пішли та донесли Давидові. І сказали вони до Давида: „Уставайте, і переходьте швидко воду, бо отак радив на вас Ахітофел“.
22 І повставали Давид та ввесь народ, що з ним, та до ранішнього світла перейшли Йордан, і не позосталося ані одного, що не перейшов би Йордану.
23 А коли Ахітофел побачив, що порада його не виконана, то осідлав осла, і встав та й пішов до свого дому, до свого міста. І він зарядив про дім свій, та й повісився, і помер, і був похований у гробі свого батька…
24 А Давид прийшов до Маханаїму, а Авесалом перейшов Йордан, він та всі Ізраїлеві мужі із ним.
25 І Авесалом настановив над військом Амасу замість Йоава. А Амаса був син чоловіка, що ім’я йому Їтра, їзрееліт, який увійшов був до Авіґаїл, дочки Нахашової, сестри Церуї, Йоавиної матері.
26 І таборував Ізраїль та Авесалом у ґілеадському краї.
27 І сталося, коли Давид прийшов до Маханаїму, то Шові, Нахашів син з аммонітської Рабби, і Махір, Амміелів син з Ло-Девару, і ґілеадянин Барзіллай з Роґеліму
28 поприносили постелі, і чаші, і ганчарський посуд, і пшениці, і ячменю, і муки, і праженого зерна,
29 і меду, і масла, і худобу дрібну, і товщу з худоби великої, — для Давида та для народу, що з ним, щоб їли, бо сказали: „Цей народ голодний і змучений та спрагнений у пустині“.