1 І сказав Господь до Мойсея: „Увійди до фараона, і говори до нього: Так сказав Господь, Бог євреїв: Відпусти Мій народ, і нехай вони служать Мені!
2 Бо коли ти відмовишся відпустити, і будеш держати їх ще,
3 то ось Господня рука буде на худобі твоїй, що на полі, — на конях, на ослах, на верблюдах, на худобі великій і дрібній, — моровиця дуже тяжка.
4 І відділить Господь між худобою Ізраїля й між худобою Єгипту, і не загине нічого зо всього, що належить Ізраїлевим синам“.
5 І призначив Господь усталений час, кажучи: „Узавтра Господь зробить цю річ у цім краї“.
6 І зробив Господь ту річ назавтра, — і вигинула вся єгипетська худоба, а з худоби Ізраїлевих синів не згинуло ані одне.
7 І послав фараон довідатись, — а ось не згинуло з худоби Ізраїлевої ані одне! І стало фараонове серце запеклим, — і не відпустив він народу того!
8 I сказав Господь до Мойсея й до Аарона: „Візьміть собі повні ваші жмені сажі з печі, і нехай Мойсей кине її до неба на очах фараонових.
9 І стане вона курявою над усією єгипетською землею, а на людині й скотині стане гнояками, що кинуться прищами в усьому єгипетському краї“.
10 І набрали вони сажі з печі, та й стали перед фараоновим лицем. І кинув її Мойсей до неба, і стали прищуваті гнояки, що кинулися на людині й на скотині.
11 А чарівники не могли стати перед Мойсеєм через гнояки, бо гнояк той був на чарівниках і на всіх єгиптянах.
12 І вчинив запеклим Господь фараонове серце, — і він не послухався їх, як говорив був Господь до Мойсея.
13 І сказав Господь до Мойсея: „У стань рано вранці, і стань перед лицем фараоновим та й скажи йому: Отак сказав Господь, Бог євреїв: Відпусти Мій народ, і нехай вони служать Мені!
14 Бо цим разом Я пошлю всі урази Мої на серце твоє, і на рабів твоїх, і на народ твій, щоб ти знав, що немає на всій землі Такого, як Я!
15 Бо тепер, коли б Я простягнув Свою руку, то побив би тебе та народ твій мором, і ти був би вигублений із землі.
16 Але Я для того залишив тебе, щоб показати тобі Мою силу, і щоб оповідали про Ймення Моє по всій землі.
17 Ти ще опираєшся проти народу Мого, щоб їх не відпустити.
18 Ось Я взавтра, цього саме часу, зішлю дощем тяженний град, що такого, як він, не бувало в Єгипті від дня його заложення аж до сьогодні.
19 А тепер пошли, позаганяй худобу свою та все, що твоє в полі. Кожна людина й худоба, що буде застукана в полі, і не буде забрана додому, — то зійде на них град, і вони повмирають!“
20 Хто з фараонових рабів боявся Господнього слова, той зігнав своїх рабів та свою худобу до домів.
21 А хто не звернув свого серця до слова Господнього, той позалишав рабів своїх та худобу свою на полі.
22 І сказав Господь до Мойсея: „Простягни свою руку до неба, — і нехай буде град у всьому єгипетському краї на людину, і на худобу, і на всю польову траву в єгипетській землі!“
23 І простяг Мойсей палицю свою до неба, — і Господь дав громи та град. І зійшов на землю огонь, і Господь дощив градом на єгипетську землю.
24 І був град, і огонь горів посеред тяженного граду, що не бувало такого, як він, у всім єгипетськім краї, відколи він став був народом.
25 І повибивав той град у всім єгипетськім краї все, що на полі, — від людини аж до худоби! І всю польову рослинність побив той град, а кожне польове дерево поламав!
26 Тільки в землі Ґошен, де жили Ізраїлеві сини, не було граду.
27 І послав фараон, і покликав Мойсея та Аарона, та й сказав до них: „Згрішив я тим разом! Господь — справедливий, а я та народ мій — несправедливі!
28 Благайте Господа, і досить бути Божим громам та градові! А я відпущу вас, і ви більше не залишитеся“.
29 І сказав до нього Мойсей: „Як вийду я з міста, то простягну руки свої до Господа, — громи перестануть, а граду вже не буде, — щоб ти знав, що Господня ця земля!
30 А ти й раби твої, — знаю я, що ви ще не боїтеся перед лицем Господа Бога!“
31 А льон та ячмінь був побитий, бо ячмінь дозрівав, а льон цвів.
32 А пшениця та жито не були вибиті, бо пізні вони.
33 І вийшов Мойсей від фараона з міста, і простяг руки свої до Господа, — і перестали громи та град, а дощ не лив на землю.
34 І побачив фараон, що перестав дощ, і град та громи, — та й далі грішив. І чинив він запеклим своє серце, він та раби його.
35 І стало запеклим фараонове серце, — і він не відпустив Ізраїлевих синів, як говорив був Господь через Мойсея.