1 I сталось за часу, коли судді судили, то був голод у Краю. І пішов був чоловік з Юдиного Віфлеєму мешкати в моавських полях, він і жінка та двоє синів його.
2 А ім’я тому чоловікові Елімелех, а ім’я жінці його Ноомі; і ім’я двох синів його — Махлон і Кілйон, ефратяни з Віфлеєму Юдиного. І прийшли вони на моавські поля, та й залишилися.
3 І помер Елімелех, муж Ноомі, і зосталася вона та два їхні сини.
4 І взяли вони собі за жінок моавітянок, — ім’я одній Орпа, а ім’я другій Рут. І сиділи вони там близько десяти літ.
5 І повмирали й вони обоє, Махлон та Кілйон. І позосталася та жінка по двох дітях своїх та по чоловікові своєму.
6 І встала вона та невістки її, і вернулися з моавських піль, бо почула на моавському полі, що Господь згадав про народ Свій, даючи їм хліба.
7 І вийшла вона з того місця, де була там, та обидві невістки з нею, та й пішли дорогою, щоб вернутися до Юдиного краю.
8 І сказала Ноомі до двох своїх невісток: „Ідіть, верніться кожна до дому своєї матері. І нехай Господь зробить із вами милість, як ви зробили з померлими та зо мною.
9 Нехай Господь дасть вам, — і ви знайдете відпочинок кожна в домі свого мужа!“І вона поцілувала їх, а вони підняли свій голос та плакали.
10 І вони сказали до неї: „ Ні, — з тобою ми вернемось до народу твого!“
11 А Ноомі сказала: „Вертайтеся, дочки мої, — чого ви підете зо мною? Чи я маю ще в утробі своїй синів, а вони стануть вам за чоловіків?
12 Верніться, дочки мої, ідіть, бо я занадто стара, щоб бути для мужа. А коли б я й сказала: Маю надію, і коли б цієї ночі була з мужем, і також породила синів, —
13 чи ж ви чекали б їх, аж поки повиростають? Чи ж ви зв’язалися б з ними, щоб не бути замужем? Ні, дочки мої, бо мені значно гірше, як вам, — бо Господня рука знайшла мене“.
14 І підняли вони голос свій, і заплакали ще. І поцілувала Орпа свою свекруху, а Рут пригорнулася до неї.
15 І сказала Ноомі: „Ось зовиця твоя вернулася до народу свого та до богів своїх, — вернися й ти за зовицею своєю!“
16 А Рут відказала: „Не силуй мене, щоб я покинула тебе, щоб я вернулася від тебе, бо куди підеш ти, туди піду й я, а де житимеш ти, там житиму й я. Народ твій буде мій народ, а Бог твій — мій Бог.
17 Де помреш ти, там помру й я, і там буду похована. Нехай Господь зробить мені так, і так нехай додасть, і тільки смерть розлучить мене з тобою“.
18 І побачила Ноомі, що вона настоює йти за нею, і перестала вговорювати її.
19 І пішли вони вдвох, аж прийшли до Віфлеєму. І сталося, коли вони входили до Віфлеєму, то зашуміло все місто про них, і говорили: „Чи це Ноомі?“
20 А вона сказала їм: „Не кличте мене: Ноомі, — кличте мене: Мара, бо велику гіркоту зробив мені Всемогутній.
21 Я заможною пішла була, та порожньою вернув мене Господь. Чого кличете мене: Ноомі, коли Господь свідчив проти мене, а Всемогутній послав мені горе?“
22 І вернулася Ноомі та з нею моавітянка Рут, невістка її, що верталася з моавських піль. І прийшли вони до Віфлеєму на початку жнив ячменю.