1 А як ми розлучилися з ними й відплинули, то дорогою простою в Кос прибули, а другого дня до Родосу, а звідти в Патару.
2 І знайшли корабля, що плив у Фінікію, увійшли та й поплинули.
3 А коли показався нам Кіпр, ми лишили ліворуч його та й попливли в Сирію. І пристали ми в Тирі, бо там корабель вантажа мав скласти.
4 І, учнів знайшовши, перебули тут сім день. Вони через Духа казали Павлові, щоб до Єрусалиму не йшов.
5 І, як дні побуту скінчилися, то ми вийшли й пішли, а всі нас проводили з дружинами й дітьми аж за місто. І, ставши навколішки, помолились на березі.
6 І, попрощавшись один із одним, ми ввійшли в корабель, а вони повернулись додому.
7 А ми, закінчивши від Тиру плавбу, пристали до Птолемаїди, і, братів привітавши, один день перебули в них.
8 А назавтра в дорогу ми вибрались, і прийшли в Кесарію. І ввійшли до господи благовісника Пилипа, одного з семи, і позосталися в нього.
9 Він мав чотири панні дочки, що пророкували.
10 І коли ми багато днів у них зоставались, то прибув із Юдеї якийсь пророк, Агав на ім’я.
11 І прийшов він до нас, і взяв пояса Павлового, та й зв’язав свої руки та ноги й сказав: „Дух Святий так звіщає: Отак зв’яжуть в Єрусалимі юдеї того мужа, що цей пояс його, і видадуть в руки поган“…
12 Як почули ж оце, то благали ми та тамтешні Павла, щоб до Єрусалиму не йшов.
13 А Павло відповів: „Що робите ви, плачучи та серце мені розриваючи? Бо за Ім’я Господа Ісуса я готовий не тільки зв’язаним бути, а й померти в Єрусалимі“!
14 І не могли ми його вмовити, і замовкли, сказавши: „Нехай діється Божа воля!“
15 А після оцих днів приготувались ми, та до Єрусалиму вирушили.
16 А з нами пішли й деякі учні із Кесарії, ведучи якогось кіпрянина Мнасона, давнього учня, що ми в нього спинитися мали.
17 А коли ми прийшли в Єрусалим, то брати прийняли нас гостинно.
18 А другого дня Павло з нами подався до Якова. І всі старші посходились.
19 Поздоровивши ж їх, розповів він докладно, що Бог через служіння його вчинив між поганами.
20 Як вони ж це почули, то славили Бога, а до нього промовили: „Бачиш, брате, скільки тисяч серед юдеїв увірувало, і всі вони — ревні оборонці Закону!
21 Вони ж чули про тебе, ніби ти всіх юдеїв, що живуть між поганами, навчаєш відступлення від Мойсея, говорячи, щоб дітей не обрізували й не тримались звичаїв.
22 Що ж почати? Люд збереться напевно, бо почують, що прибув ти.
23 Отже, зроби це, що порадимо тобі. Ми маємо чотирьох мужів, що обітницю склали на себе.
24 Візьми їх, та й із ними очисться, і видатки за них заплати, щоб постригли їм голови. І пізнають усі, що неправда про тебе їм сказане, та й що сам ти Закона пильнуєш.
25 А про тих із поган, що ввірували, ми писали, розсудивши, щоб вони береглися від ідольських жертов та крови й задушенини, та від блуду“.
26 Тоді взяв Павло мужів отих, і назавтра очистився з ними, і ввійшов у храм, і звістив про виконання днів очищення, так, аж за кожного з них була жертва принесена.
27 А коли ті сім день закінчитися мали, то азійські юдеї, як побачили в храмі його, підбурили ввесь народ, та руки на нього наклали,
28 кричачи: „Ізраїльські мужі, рятуйте! Це людина ота, що проти народу й Закону та місця цього всіх усюди навчає! А до того у храм упровадив і гелленів, — і занечистив це місце святе!“
29 Бо перед тим вони бачили в місті з ним разом Трохима ефесянина, і гадали про нього, що Павло то його ввів у храм.
30 І порушилося ціле місто, і повстало збіговисько люду. І, схопивши Павла, потягли його поза храм, а двері негайно зачинено.
31 Як хотіли ж забити його, то вістка досталась до полкового тисяцього, що ввесь Єфусалим збунтувався!
32 І він зараз узяв вояків та сотників, і подався до них. А вони, як угледіли тисяцького й вояків, то бити Павла перестали.
33 Приступив тоді тисяцький, та й ухопив його, і двома ланцюгами зв’язати звелів, і допитувати став: хто такий він і що він зробив?
34 Але кожен що інше викрикував у натовпі. І, не мігши довідатись певного через заколот, він звелів відпровадити його до фортеці.
35 А коли він до сходів прийшов, то трапилося, що мусіли нести його вояки із-за натовпу людського,
36 бо безліч народу йшла слідкома та кричала: „Геть із ним!“
37 А коли Павло входив до фортеці, то тисяцького поспитався: „Чи можна мені щось сказати тобі?“А той відказав: „То ти вмієш по-грецькому?
38 Чи не той ти єгиптянин, що перед цими днями призвів був до бунту, і випровадив до пустині чотири тисячі потаємних убійників?“
39 А Павло відказав: „Я юдеянин із Тарсу, громадянин відомого міста в Кілікії. Благаю тебе, — дозволь мені до народу промовити!“
40 А коли той дозволив, то Павло став на сходах, і дав знака рукою народові. А як тиша велика настала, промовив єврейською мовою, кажучи: