1 А Агріппа сказав до Павла: „Дозволяємо тобі говорити про себе самого“. Павло тоді простягнув руку, і промовив у своїй обороні:
2 „О царю Агріппо! Уважаю себе за щасливого, що сьогодні я перед тобою боронитися маю з усього, у чім мене винуватять юдеї,
3 особливо ж тому, що ти знаєш усі юдейські звичаї та суперечки. Тому я прошу мене вислухати терпляче.
4 А життя моє змалку, що спочатку точилося в Єрусалимі серед народу мого, знають усі юдеї,
5 які відають здавна мене, аби тільки схотіли засвідчити, — що я жив фарисеєм за найдокладнішою сектою нашої віри.
6 І тепер я стою отут суджений за надію обітниці, що Бог дав ії нашим отцям,
7 а її виконання чекають побачити наші дванадцять племен, служачи Богові безперестанно вдень та вночі. За цю надію, о царю, мене винуватять юдеї!
8 Чому ви вважаєте за неймовірне, що Бог воскрешає померлих?
9 Правда, думав був я, що мені належить чинити багато ворожого проти Ймення Ісуса Назарянина,
10 що я в Єрусалимі й робив, і багато кого зо святих до в’язниць я замкнув, як отримав був владу від первосвящеників; а як їх убивали, я голос давав проти них.
11 І часто по всіх синагогах караючи їх, до богозневаги примушував я, а лютуючи вельми на них, переслідував їх навіть по закордонних містах.
12 Коли в цих справах я йшов до Дамаску зо владою та припорученням первосвящеників,
13 то опівдні, о царю, на дорозі побачив я світло із неба, ясніше від світлости сонця, що осяяло мене та тих, хто разом зо мною йшов!
14 І як ми всі повалились на землю, я голос почув, що мені говорив єврейською мовою: „Савле, Савле, — чому ти Мене переслідуєш? Трудно тобі бити ногою колючку!“
15 А я запитав: „Хто Ти, Господи?“А Він відказав: „Я Ісус, що Його переслідуєш ти.
16 Але підведися, і стань на ноги свої. Бо на те Я з’явився тобі, щоб тебе вчинити слугою та свідком того, що ти бачив та що Я відкрию тобі.
17 Визволяю тебе від твого народу та від поган, до яких Я тебе посилаю, —
18 відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви в світло та від сатаниної влади до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарування гріхів і насліддя з освяченими“.
19 Через це я, о царю Агріппо, не був супротивний видінню небесному,
20 але мешканцям перше Дамаску, потім Єрусалиму й усякого краю юдейського та поганам я проповідував, щоб покаялися й навернулись до Бога, і чинили діла, гідні покаяння.
21 Через це юдеї в святині схопили мене та й хотіли роздерти.
22 Але, поміч від Бога одержавши, я стою аж до дня сьогоднішнього та свідкую малому й великому, нічого не розповідаючи, окрім того, що сказали Пророки й Мойсей, що статися має, —
23 що має Христос постраждати, що Він, як перший воскреснувши з мертвих, проповідувати буде світло народові й поганам!“
24 Коли ж він боронився отак, то Фест проказав гучним голосом: „Дурієш ти, Павле! Велика наука доводить тебе до нерозуму“!
25 А Павло: „Не дурію — сказав, — о Фесте достойний, але провіщаю слова правди та щирого розуму.
26 Цар бо знає про це, — до нього з відвагою я й промовляю. Бо не гадаю я, щоб із цього щобудь сховалось від нього, — бо не в закутку діялось це.
27 Чи віруєш, царю Агріппо, Пророкам? Я знаю, що віруєш“.
28 Агріппа ж Павлові: „Ти малощо не намовляєш мене, щоб я став християнином“.
29 А Павло: „Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, — не тільки но ти, але й усі, хто чує сьогодні мене, зробились такими, як і я, крім оцих ланцюгів“.
30 І встав цар та намісник, і Верніка та ті, хто з ними сидів.
31 І набік вони відійшли, і розмовляли один до одного й казали: „Нічого, вартого смерти або ланцюгів, чоловік цей не робить!“
32 Агріппа ж до Феста сказав: „Міг би бути відпущений цей чоловік, якби не відкликавсь був до кесаря“