1 І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї батьківщини, а за Ним ішли учні Його.
2 Як настала ж субота, Він навчати почав у синагозі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: „Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що дана Йому? І що за чуда, що стаються руками Його?
3 Хіба ж Він не тесля, син Маріїн, брат же Якову, і Йосипу, і Юді та Симонові? А сестри Його хіба тут не між нами?“І вони спокушалися Ним.
4 А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчизні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм“.
5 І Він тут учинити не міг чуда жодного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздоровив.
6 І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по селах навкруг та навчав.
7 І, закликавши Дванадцятьох, зачав їх по двох посилати, і владу їм дав над нечистими духами.
8 І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім палиці тільки самої: ні торби, ні хліба, ані мідяків у свій черес,
9 а ходити в сандалях, „і двох убрань не носити“.
10 І промовив до них: „Коли ви де ввійдете в дім, залишайтеся там, аж поки не вийдете звідти.
11 А як місто яке вас не прийме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на свідчення супроти них. Поправді кажу вам, — легше буде Содому й Гоморрі дня судного, аніж місту тому!“
12 І вийшли вони, і проповідували, щоб каялися.
13 І багато вигонили демонів, і оливою хворих багато намащували — і вздоровляли.
14 І прочув про Ісуса цар Ірод, — бо ім’я Його стало загально відоме, — і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому творяться чуда від нього.
15 Інші впевняли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків.
16 А Ірод, прочувши, сказав: „Іван, якому я голову стяв був, — оце він воскрес!“
17 Той бо Ірод, пославши, схопив був Івана, і в в’язниці закув його, через Іродіяду, дружину брата свого Пилипа, бо він одружився був із нею.
18 Бо Іван казав Іродові: „Не годиться тобі мати за дружину жінку брата свого!“
19 А Іродіяда лютилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла.
20 Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бентежився, але слухав його залюбки.
21 Та настав день догідний, коли дня народження Ірод справляв був бенкета вельможам своїм, і тисячникам, і галілейській старшині,
22 і коли прийшла дочка тієї Іродіяди, і танцювала, і сподобалася Іродові та присутнім із ним при столі, — тоді цар промовив до дівчини: „Проси в мене, чого хочеш, — і дам я тобі!“
23 І поклявся він їй: „Чого тільки від мене попросиш, то дам я тобі, — хоча б і півцарства мого!“
24 Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: „Чого маю просити?“А та відказала: „Голови Івана Христителя“.
25 І зараз квапливо вернулась вона до царя, і просила, говорячи: „Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полумиску голову Івана Христителя!“
26 І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були при столі, не схотів їй відмовити.
27 І цар зараз послав вояка, і звелів принести Іванову голову.
28 І пішов він, і стяв у в’язниці Івана, і приніс його голову на полумискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало її своїй матері.
29 А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гробу поклали його.
30 І посходилися до Ісуса апостоли, і розповіли Йому все, — як багато зробили вони, і як багато навчили.
31 І сказав Він до них: „Ідіть осібно самі до безлюдного місця, та трохи спочиньте“. Бо багато народу приходило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись.
32 І відпливли вони човном окремо до місця безлюдного.
33 І побачили їх, коли плинули, і багато-хто їх розпізнали. І пішки побігли туди з усіх міст, та й їх випередили.
34 І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, — і змилувався над ними, бо були, „немов вівці, що не мають пастуха“. І зачав їх багато навчати.
35 І, як минуло вже часу доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: „ Це місце безлюдне, а година вже пізня.
36 Відпусти їх, — нехай підуть в осади та села близькі, і куплять собі чого їсти“.
37 А Він відповів і сказав їм: „Дайте їсти їм ви“. Вони ж відказали Йому: „Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті динаріїв, і дати їм їсти?“
38 А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте!“І розізнавши, сказали: „П’ять хлібів та дві рибі“.
39 І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля одного.
40 І розсілись рядами вони, по сто та по п’ятдесят.
41 І Він узяв п’ять хлібів та дві риби, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві риби на всіх поділив.
42 І всі їли й наїлися!
43 А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів.
44 А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п’ять чоловіка!
45 І зараз звелів Своїм учням до човна сідати, і на той бік поплинути до Віфсаїди, раніше Його, поки Сам Він відпустить народ.
46 І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на гору.
47 А як вечір настав, човен був серед моря, а Він Сам один на землі.
48 Коли ж Він побачив, як вони веслуванням мордуються, — бо вітер їм був супротивний, — о четвертій сторожі вночі підійшов Він до них, по морю йдучи, і хотів їх минути.
49 А вони, як побачили, що йде Він по морю, подумали, що то мара, та й стали кричати,
50 бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: „Будьте смілі, — це Я, не лякайтесь!“
51 І ввійшов Він у човен до них, і вітер затих. А вони здивувалися дуже в собі,
52 бо не зрозуміли чуда про хліби, бо серце їхнє було затверділе.
53 Перепливши ж вони, прибули в землю Генісаретську й причалили.
54 І, як вони повиходили з човна, люди зараз пізнали Його,
55 і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих приносити, де тільки прочули були, що Він є.
56 І куди тільки Він прибував — до сіл, чи до міст, чи до осель, — клали недужих на майданах, і благали Його, щоб могли доторкнутись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього доторкувався, той був уздоровлений!