¹ Тому залишимо початки Христової науки і звернімося до досконалости, щоб знову не покладати основи – покаяння з мертвих діл та віри в Бога –

² навчання про хрещення і покладання рук, про воскресіння мертвих і про вічний суд.

³ І це зробимо, якщо Бог дозволить.

⁴ Бо неможливо, щоб ті, що раз просвітилися, і скуштували небесного дару, і стали учасниками Святого Духа,

⁵ і скуштували добра Божого слова та сили майбутнього віку, –

⁶ відпали; знову обновлялися до покаяння – і вдруге розпинали та зневажали в собі Божого Сина!

⁷ Бо земля, що напилася дощу, що часто її окропляє, – яка родить добре зілля тим, які її обробляють, – одержує благословення від Бога.

⁸ А та, що зростила терня і бур’ян, – непотрібна і близька до прокляття, її кінець – спалення.

⁹ Улюблені, ми певні, що з вами краще і що тримаєтеся спасіння, хоч і так говоримо.

¹⁰ Бо Бог не є несправедливий, щоб забути ваше діло і [працю] любови, яку показали ви стосовно його імени, послуживши і служачи святим.

¹¹ Бажаємо ж, щоб кожний із вас виявляв ту саму дбайливість на певність надії аж до кінця,

¹² щоб не були ви ледачими, а наслідували тих, що вспадковують обітниці вірою і терпінням.

¹³ Бог, давши обітницю Авраамові й не маючи ким більшим клястися, – поклявся собою,

¹⁴ кажучи: По правді благословляючи, – благословлю тебе і, розмножуючи, – розмножу тебе.

¹⁵ Тож бувши терплячим, одержав обітницю.

¹⁶ Люди клянуться вищим, – адже клятва для підтвердження є край усякої їхньої незгоди.

¹⁷ Тим більше Бог, бажаючи показати спадкоємцям обітниці незмінність свого рішення, склав клятву,

¹⁸ щоб у тих двох незмінних речах, у яких неможливо, щоб обманув Бог, – і мали велику втіху ми, які прибігли триматися за теперішню надію.

¹⁹ Вона, мов якір для душі, твердий та певний, і входить усередину за внутрішню заслону,

²⁰ куди за нас увійшов предтеча Христос, ставши навіки архиєреєм за чином Мелхиседека.