1 Як Господь же довідався, що почули фарисеї, що Ісус учнів більше збирає та христить, як Іван,
2 хоч Ісус не христив Сам, а учні Його,
3 Він покинув Юдею та знову пішов у Галілею.
4 І потрібно було Самарію Йому переходити.
5 Отож, прибуває Він до самарійського міста, що зветься Сіхар, недалеко від поля, яке Яків був дав своєму синові Йосипові.
6 Там же була Яковова криниця. І Ісус, дорогою зморений, сів отак край криниці. Було коло години десь шостої.
7 Надходить ось жінка одна з Самарії набрати води. Ісус каже до неї: „Дай напитись Мені!“
8 Бо учні Його відійшли були в місто, щоб купити поживи.
9 Тоді каже Йому самарянка: „Як же Ти, юдеянин бувши, та просиш напитись від мене, самарянки?“Бо юдеї не сходяться із самарянами.
10 Ісус відповів і промовив до неї: „Коли б знала ти Божий дар, і Хто Той, Хто говорить тобі: „Дай напитись Мені“, — ти б у Нього просила, і Він тобі дав би живої води“.
11 Каже жінка до Нього: „І черпака в Тебе, Пане, нема, а криниця глибока, — звідки ж маєш Ти воду живу?
12 Чи Ти більший за нашого отця Якова, що нам дав цю криницю, і він сам із неї пив, і сини його, і худоба його?“
13 Ісус відповів і сказав їй: „Кожен, хто воду цю п’є, буде прагнути знову.
14 А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне“.
Того самого відомі роздуми про безмовні… · Іноків Каліста та Ігнатія Ксантопулів: …
15 Каже жінка до Нього: „Дай мені, Пане, цієї води, щоб я пити не хотіла, і сюди не приходила брати“.
16 Говорить до неї Ісус: „Іди, поклич чоловіка свого та й вертайся сюди“.
17 Жінка відповіла та й сказала: „Чоловіка не маю“. Відказав їй Ісус: „Ти добре сказала: Чоловіка не маю.
18 Бо п’ятьох чоловіків ти мала, а той, кого маєш тепер, — не муж він тобі. Це ти правду сказала“.
19 Каже жінка до Нього: „Бачу, Пане, що Пророк Ти.
20 Отці наші вклонялися Богу на цій ось горі, а ви твердите, що в Єрусалимі те місце, де потрібно вклонятись“.
21 Ісус промовляє до неї: „Повір, жінко, Мені, що надходить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклонятись Отцеві не будете ви.
22 Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми вклоняємось тому, що знаємо, бо спасіння — від юдеїв.
23 Але наступає година, і тепер вона є, коли богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців.
24 Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись“.
й богоносного отця нашого Петра Дамаски… · Того самого Микити третя сотня глав про… · Ніла-посника передмова про молитву
25 Відказує жінка Йому: „Я знаю, що прийде Месія, що зветься Христос, — як Він прийде, то все розповість нам“.
26 Промовляє до неї Ісус: „Це Я, що розмовляю з тобою“.
27 І тоді надійшли Його учні, і дивувались, що з жінкою Він розмовляв. Проте жоден із них не спитав: „Чого хочеш?“або: „Про що з нею говориш?“
28 Покинула жінка тоді водоноса свого, і побігла до міста, та й людям говорить:
29 „Ходіть но, побачте Того Чоловіка, що сказав мені все, що я вчинила. Чи Він не Христос?“
30 І вони повиходили з міста, і до Нього прийшли.
31 Тим часом же учні просили Його та й казали: „Учителю, їж!“
32 А Він їм відказав: „Я маю поживу на їдження, якої не знаєте ви“.
33 Питали тоді один одного учні: „Хіба хто приніс Йому їсти?“
34 Ісус каже до них: „Пожива Моя — чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити.
35 Чи не кажете ви: „Ще чотири от місяці, — і настануть жнива?“А Я вам кажу: Підійміть свої очі, та гляньте на ниви, — як для жнив уже пополовіли вони!
36 А хто жне, той заплату бере, та збирає врожай в життя вічне, щоб хто сіє й хто жне — разом раділи.
37 Бо про це поговірка правдива: „Хто інший сіє, а хто інший жне“.
38 Я вас жати послав, де ви не працювали: працювали інші, ви ж до їхньої праці ввійшли“.
39 З того ж міста багато-хто із самарян в Нього ввірували через слово жінки, що свідчила: „Він сказав мені все, що я вчинила була!“
40 А коли самаряни до Нього прийшли, то благали Його, щоб у них позостався. І Він перебув там два дні.
41 Значно ж більш вони ввірували через слово Його.
42 А до жінки казали вони: „Не за слово твоє ми вже віруємо, — самі бо ми чули й пізнали, що справді Спаситель Він світу!“
43 Як минуло ж два дні, Він ізвідти пішов в Галілею.
44 Сам бо свідчив Ісус, що не має пошани пророк у вітчизні своїй.
45 А коли Він прийшов в Галілею, Його прийняли галілеяни, побачивши все, що вчинив Він в Єрусалимі на святі, бо ходили на свято й вони.
46 Тоді знову прийшов Ісус у Кану Галілейську, де перемінив був Він воду на вино. І був там один царедворець, що син його хворів у Капернаумі.
47 Він, почувши, що Ісус із Юдеї прибув в Галілею, до Нього прийшов і благав Його, щоб пішов і сина йому вздоровив, бо мав той умерти.
48 Ісус же промовив до нього: „Як знамен тих та чуд не побачите, — не ввіруєте!“
49 Царедворець говорить до Нього: „Піди, Господи, поки не вмерла дитина моя!“
50 Промовляє до нього Ісус: „Іди, — син твій живе!“І повірив той слову, що до нього промовив Ісус, — і пішов.
51 А коли ще в дорозі він був, то раби його перестріли його й сповістили, говорячи: „Син твій живе“.
52 А він їх запитав про годину, о котрій стало легше йому. Вони ж відказали до нього: „Учора о сьомій годині гарячка покинула його“.
53 Зрозумів тоді батько, що була то година, о котрій до нього промовив Ісус: „Син твій живе“. І ввірував сам і ввесь його дім.
54 Це знов друге знамено Ісус учинив, як вернувся до Галілеї з Юдеї.