¹ Ось чому ми повинні бути дуже уважними до почутого, щоб часом не відпасти.

² Бо якщо слово, сказане ангелами, було певним, і кожний переступ та непослух дістали справедливу відплату,

³ то як ми уникнемо її, якщо занедбаємо таке велике спасіння? Воно мало початок у проповіді Господа, і було пітверджене в нас тими, хто його почув.

⁴ А Бог свідчив знаками, і чудами, і різними силами, і роздаванням Святого Духа – за своєю волею.

⁵ Бо не ангелам підпорядкував майбутній світ, про який говоримо.

⁶ Засвідчив же десь хтось, кажучи: Чим є людина, що пам’ятаєш про неї, або людський син, що навідуєшся до нього?

⁷ Ти зробив її не набагато меншою від ангелів, ти увінчав її славою і честю;

⁸ все підкорив ти під її ноги. Коли ж підпорядкував їй усе, то не залишив нічого, що не було б їй не підпорядковане. Тепер же ще не бачимо, щоб їй усе було підпорядковане.

⁹ А бачимо Ісуса, який через терпіння смерти був увінчаний славою і честю, який не набагато був меншим від ангелів, щоб за Божою ласкою зазнати за всіх смерти.

¹⁰ Бо так і мало бути, що він, – задля якого все і через якого все, який привів багатьох синів до слави, – удосконалив був стражданнями провідника їхнього спасіння.

¹¹ Бо і той, що освячує, і ті, що освячуються, – всі від одного. Через це не соромиться називати їх братами,

¹² кажучи: Сповіщу твоє ім’я моїм братам, серед церкви оспівуватиму тебе.

¹³ І знову: Я буду надіятися на нього. І ще: Ось я і діти, яких мені дав Бог.

¹⁴ А що діти стали спільниками тіла й крови, то й він став їхнім спільником, щоб своєю смертю знищити того, хто має владу смерти, тобто диявола,

¹⁵ й визволити тих, які через страх смерти усе життя були підпорядковані рабству.

¹⁶ Бо не від ангелів приймає, але приймає з Авраамового насіння.

¹⁷ Тому треба було йому в усьому уподібнитися братам, щоб бути милосердним і вірним архиєреєм перед Богом, щоб спокутувати людські гріхи.

¹⁸ Бо в чому сам постраждав, бувши випробованим, може допомогти й випробовуваним.