1 І відповів теманянин Еліфаз та й сказав:
2 „Коли спробувать слово до тебе, — чи мука не буде ще більша? Та хто стримати зможе слова?
3 Таж ти багатьох був навчав, а руки ослаблі зміцняв,
4 того, хто спотикавсь, підіймали слова твої, а коліна тремткі ти зміцняв!
5 А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло воно — і ти налякався.
6 Хіба не була бого бійність твоя за надію твою, за твоє сподівання — невинність доріг твоїх?
7 Пригадай но, чи гинув невинний, і де праведні вигублені?
8 Як я бачив таких, що орали були беззаконня, та сіяли кривду, то й жали її:
9 вони гинуть від подиху Божого, і від духу гнівного Його погибають!
10 Левине ричання й рик лютого лева минає, і левчукам вилущаються зуби.
11 Гине лев, як немає здобичі, і левенята левиці втікають.
12 І закрадається слово до мене, і моє ухо почуло ось дещо від нього.
13 У роздумуваннях над нічними видіннями, коли міцний сон обіймає людей,
14 спіткав мене жах та тремтіння, і багато костей моїх він струсонув, —
15 і дух перейшов по обличчі моїм, стало дуба волосся на тілі моїм.
16 Він стояв, але я не пізнав його вигляду, — образ навпроти очей моїх був, і тихий голос почув я:
17 „Хіба праведніша людина за Бога, хіба чоловік за свойого Творця є чистіший?
18 Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголів!
19 Що ж тоді мешканці глиняних хат, що в поросі їхня основа? — Як міль, вион будуть розчавлені!
20 Вони товчені зранку до вечора, — і без помочі гинуть назавжди.
21 Слава їхня минається з ними, — вони помирають не в мудрості!