1 А Йов відповів та й сказав:
2 „Справді, — то ж ви тільки люди, і мудрість із вами помре!
3 Таж і я маю розум, як ви, — я не нижчий від вас! І в кого немає такого, як це?
4 Посміховищем став я для друга свого, я, що кликав до Бога, і Він мені відповідав, — посміховищем став справедливий, невинний.
5 Нещасливцю погорда, — на думку спокійного, — приготовлена для спотикання ноги!
6 Спокійні намети грабіжників, і безпечність у тих, хто Бога гнівить, у того, хто ніби то Бога провадить рукою своєю.
7 Але запитай хоч худобу — і навчить тебе, і птаство небесне — й тобі розповість.
8 Або говори до землі — й вона вивчить тебе, і розкажуть тобі риби морські.
9 Хто б із цього всього не пізнав, що Господня рука це вчинила?
10 Що в Нього в руці душа всього живого й дух кожного людського тіла?
11 Чи ж не ухо слова розбирає, піднебіння ж смакує для себе поживу?
12 Мудрість — у старших, бо довгість днів — розум.
13 Мудрість та сила — у Нього, Його рада та розум.
14 Ось Він зруйнує — й не буде воно відбудоване, замкне чоловіка — й не буде він випущений.
15 Ось Він стримає води — і висохнуть, Він їх пустить — то землю вони перевернуть.
16 В Нього сила та задум, у Нього заблуджений і той, хто призводить до блуду.
17 Він уводить у помилку радників, і обезумлює суддів,
18 Він розв’язує пута царів і приперізує пояса на їхні стегна.
19 Він провадить священиків босо, і потужних повалює,
20 Він надійним уста відіймає й забирає від старших розумність.
21 На достойників ллє Він погорду, а пояса можним ослаблює.
22 Відкриває Він речі глибокі із темряви, а темне провадить на світло.
23 Він робить народи потужними — й знову їх нищить, Він народи поширює, й потім виводить в неволю.
24 Відіймає Він розум в народніх голів на землі та блукати їх змушує по бездорожній пустелі, —
25 вони ходять навпомацки в темряві темній, і Він упроваджує їх в блуканину, мов п’яного!