Того самого споглядальні глави
Того самого споглядальні глави Ум, узятий на висоту споглядання, просвічується, прочитавши ці слова, а коли впадає в пристрасть, тоді, навпаки, потьмарюється
Глави 1–25
#1. Розсудливому треба знати, коли його ум перебуває у спогляданні, колив помислах, а коли в чуттєвих речах. У чуттєвих речах перебуває він найбіль ше, чи час на це, чи не час.
#2. Коли ума нема у розумінні, він є в помислах; коли він у помислах, нема його у спогляданні; коли він у чуттях буває, тоді є з усіма.
#3. Через розуміння ум переходить до мислених; через помисел до словесних приходить слово; до діяльних через мріяння приходить чуття.
#4. Коли ум зосередиться у собі, він не бачить ні тих, що живуть чуттями, нітих, що живуть помислами. Нагі-бо уми й божественні промені, що виточу ють мир і радість.
#5. Споглядати щось – це одне, розуміти – інше, а сприймати чуттями – щеінше. Перше – це природа, друге – випадок. У тому й різниця між споглядан ням і розумінням.
#6. Ум проходить численні дороги і виявляється неситим. Зібраний до єдиної дороги – молитви, поки осягне досконалість, бачить себе пригніченим. Коли молиться, стає причасником того, що покинув.
#7. Ум, зведений з висоти, не підніметься туди, якщо цілковито не зневажить долішніх, віддаляючись задля божественного.
#8. Якщо не можеш примирити своєї душі з помислами, що в тобі, то змусьусамітнитися хоча б своє тіло, завжди роздумуючи про терпіння, які воно пе реносить. Отак з часом Божою милістю зможеш дійти і до первісної гідности.
#9. Діяльний зможе легко підпорядкувати ум молитві, а споглядальний мо литву – умові. Перший чуттями збирає видимі образи, а другий приводитьдушу до розуміння образів. Перший навчає ум не прислухатися до тіла, а дру гий – розуміти слова безтілесних. Слова безтілесних – це їхні властивості і їхня сутність.
#10. Коли звільниш свій ум від тіла, майна і солодких страв, тоді все, що роби тимеш, буде як чистий дар Богові. А тобі воздасться тим, що відкриються очі твого серця і ясно навчишся написаних в умі Божих слів, що видаватимуться мисленій твоїй гортані солодшими за мед.
#11. Не зможеш поставити свій ум понад тілом, майном і непотрібними страва ми, якщо не введеш його в чисте місце праведних. У цьому місці пам’ять про смерть і про Бога, витікши із земного серця, загладить усі заворушення бажань.
#12. Нема нічого страшнішого за думку про смерть і дивнішого за пам’ять про Бога. Перша подає спасенну печаль, а друга дарує веселість. “Згадав я Бога, – каже пророк, – і звеселився” (Пс. 76:4). І премудрий говорить: “У всіх ділахтвоїх пам’ятай про твою кончину – повіки не згрішиш” (Сир. 7, 36). Немож ливо відчути веселість тому, хто не зазнав гіркости печалі.
#13. Поки ум не побачить Божої слави відкритим обличчям, доти душа не можев чутті своєму сказати: “Я звеселюся в Господі (Пс. 103:34), звеселюся спа сенням Його (Пс. 34:9)”. Покривало самолюбства лежить на її серці, томуне відкриється їй, що є і що буде, поки не зніметься з неї покривало самолюб ства добровільними чи мимовільними трудами.
#14. Не після втечі з Єгипту, себто не після припинення дії гріха, і не після переходу через море, себто припинення схильности до гріха, а після перебуван ня в пустелі, себто посеред дії і порухів гріха, провідник Ізраїля може бачити обітовану землю, себто безпристрасність, посилаючи своїх дозорців – силу споглядання.
#15. Хто живе в пустелі, себто в бездіяльності пристрастей, той може тількичути про блага тієї блаженної землі. А ті, що посилають силу споглядання, ба чать обітовану землю ніби в якомусь тонкому видінні. Ті ж, що сподобилися до неї ввійти, наситяться всіма чуттями, що витікають із неї, як мед і молоко, словами першого і другого видіння.
#16. Той, у кому живі природні порухи тіла, ще не розп’явся з Христом і не був з Ним похований, бо його ще приваблюють душевні помисли. Як же такий воскресне з Христом, щоб жити з Ним оновленим життям?
#17. Є в душі три найголовніші чесноти: піст, молитва й мовчання. Хто хоче відійти від молитви, тому треба спочивати в природному спогляданні. Абивідійти від мовчання – у повчальній бесіді, а щоб відійти від посту, треба пе рейти до іншої благодатної поживи.
#18. Поки наш ум перебуває в божественних речах, спасає подібних собі, ви являючись добрим і милосердним. Коли чуттям переходить до сотворених речей, якщо робить це своєчасно й доречно, то подає їм свій досвід, приймаєдосвід від них і, благодарячи, повертається до себе. Коли відходить від божественних речей невчасно і без потреби, стає як якийсь необачний полково дець, що витрачає багато сил, коли настає битва.
#19. Рай безпристрасности, прихований усередині нас, є образом того раю, що його колись одержать праведники. Однак не всі ті, котрі не змогли бути всередині раю безпристрасности, опиняться поза будучим раєм.
#20. Природне сонце не може послати своїх променів у зачинену кімнату, а ду ховне Сонце не може послати своїх солодких променів у душу того, хто чекає їх, але не відгороджує своїх чуттів від видимих речей.
#21. Споглядальним можна назвати того, хто своє сходження влаштовує добре, а восходження душі – смиренномудро.
#22. Бджола облітає всі квітники і завжди приносить мед, душа ж проживає різний вік, і з кожного приносить в ум солодкість.
#23. Коли олень з’їсть змію, він поспішає до джерел, щоб погасити вогонь от рути. Коли душу вразять божественні стріли, вона безнастанно тягнеться до Того, Хто вразив її любов’ю.
#24. Тонкі помисли проростають у самітному житті, а задуми – у відокремленому. У безмовній душі помисли зазнають вигнання, до неї тільки наближа ються духи і виявляють їй розуміння промислу й суду, ніби відкриваючи їй якісь основи.
#25. У відокремленому житті незвично бачити просто чоловічу й жіночу стать. Так буває в іночому житті, де за подібністю до Христа Ісуса нема відмінности між чоловіком і жінкою.
Глави 26–30
#26. Помисли – це не безсловесна частина душі (нема в безсловесних істот помислів) і не мислена (бо нема помислів і в ангелів). Помисли – це власне породження словесної душі; вони по мрійливості, як по драбині, восходятьвід чуття до ума, передаючи умові чуттєве, і низходять від ума до чуттів, ра дячи чуттям мислене.
#27. Лукаві помисли ніби випливають із глибини і, нічого не беручи собі в по міч, завдають біди кораблеві душі.
#28. Помисли, що збираються навколо душі, можуть, залежно від своєї при роди, або потопляти її, як морські розбійники потопляють корабель, або, якгребці, помагати їй випливати. Одні втягують її в безодню неподобних по мислів, а інші, вибираючи коротшу дорогу, провадять корабель душі до тихих берегів.
#29. Поки душа не відкине всіх помислів, доти не відкине й останнього, сьомого, помислу – марнославства. Доти й не зможе зодягнутися у восьмий помисел, що приходить після них усіх і що апостол назвав його небесним жит лом (2 Кр. 2:5). Вона буде зітхати, бо ще не звільнилася цілковито від усього земного.
#30. З досконалою молитвою приходять ангельські помисли, із середньою – духовні, а з молитвою початківця – природні.