Того самого споглядальні глави

Того самого споглядальні глави Ум, узятий на висоту споглядання, просвічується, прочитавши ці слова, а коли впадає в пристрасть, тоді, навпаки, потьмарюється

1 Розсудливому треба знати, коли його ум перебуває у спогляданні, колив помислах, а коли в чуттєвих речах. У чуттєвих речах перебуває він найбіль ше, чи час на це, чи не час.

2 Коли ума нема у розумінні, він є в помислах; коли він у помислах, нема його у спогляданні; коли він у чуттях буває, тоді є з усіма.

3 Через розуміння ум переходить до мислених; через помисел до словесних приходить слово; до діяльних через мріяння приходить чуття.

4 Коли ум зосередиться у собі, він не бачить ні тих, що живуть чуттями, нітих, що живуть помислами. Нагі-бо уми й божественні промені, що виточу ють мир і радість.

5 Споглядати щось – це одне, розуміти – інше, а сприймати чуттями – щеінше. Перше – це природа, друге – випадок. У тому й різниця між споглядан ням і розумінням.

6 Ум проходить численні дороги і виявляється неситим. Зібраний до єдиної дороги – молитви, поки осягне досконалість, бачить себе пригніченим. Коли молиться, стає причасником того, що покинув.

7 Ум, зведений з висоти, не підніметься туди, якщо цілковито не зневажить долішніх, віддаляючись задля божественного.

8 Якщо не можеш примирити своєї душі з помислами, що в тобі, то змусьусамітнитися хоча б своє тіло, завжди роздумуючи про терпіння, які воно пе реносить. Отак з часом Божою милістю зможеш дійти і до первісної гідности.

9 Діяльний зможе легко підпорядкувати ум молитві, а споглядальний мо литву – умові. Перший чуттями збирає видимі образи, а другий приводитьдушу до розуміння образів. Перший навчає ум не прислухатися до тіла, а дру гий – розуміти слова безтілесних. Слова безтілесних – це їхні властивості і їхня сутність.

10 Коли звільниш свій ум від тіла, майна і солодких страв, тоді все, що роби тимеш, буде як чистий дар Богові. А тобі воздасться тим, що відкриються очі твого серця і ясно навчишся написаних в умі Божих слів, що видаватимуться мисленій твоїй гортані солодшими за мед.

11 Не зможеш поставити свій ум понад тілом, майном і непотрібними страва ми, якщо не введеш його в чисте місце праведних. У цьому місці пам’ять про смерть і про Бога, витікши із земного серця, загладить усі заворушення бажань.

12 Нема нічого страшнішого за думку про смерть і дивнішого за пам’ять про Бога. Перша подає спасенну печаль, а друга дарує веселість. “Згадав я Бога, – каже пророк, – і звеселився” (Пс. 76, 4). І премудрий говорить: “У всіх ділахтвоїх пам’ятай про твою кончину – повіки не згрішиш” (Сир. 7, 36). Немож ливо відчути веселість тому, хто не зазнав гіркости печалі.

13 Поки ум не побачить Божої слави відкритим обличчям, доти душа не можев чутті своєму сказати: “Я звеселюся в Господі (Пс. 103, 34), звеселюся спа сенням Його (Пс. 34, 9)”. Покривало самолюбства лежить на її серці, томуне відкриється їй, що є і що буде, поки не зніметься з неї покривало самолюб ства добровільними чи мимовільними трудами.

14 Не після втечі з Єгипту, себто не після припинення дії гріха, і не після переходу через море, себто припинення схильности до гріха, а після перебуван ня в пустелі, себто посеред дії і порухів гріха, провідник Ізраїля може бачити обітовану землю, себто безпристрасність, посилаючи своїх дозорців – силу споглядання.

15 Хто живе в пустелі, себто в бездіяльності пристрастей, той може тількичути про блага тієї блаженної землі. А ті, що посилають силу споглядання, ба чать обітовану землю ніби в якомусь тонкому видінні. Ті ж, що сподобилися до неї ввійти, наситяться всіма чуттями, що витікають із неї, як мед і молоко, словами першого і другого видіння.

16 Той, у кому живі природні порухи тіла, ще не розп’явся з Христом і не був з Ним похований, бо його ще приваблюють душевні помисли. Як же такий воскресне з Христом, щоб жити з Ним оновленим життям?

17 Є в душі три найголовніші чесноти: піст, молитва й мовчання. Хто хоче відійти від молитви, тому треба спочивати в природному спогляданні. Абивідійти від мовчання – у повчальній бесіді, а щоб відійти від посту, треба пе рейти до іншої благодатної поживи.

18 Поки наш ум перебуває в божественних речах, спасає подібних собі, ви являючись добрим і милосердним. Коли чуттям переходить до сотворених речей, якщо робить це своєчасно й доречно, то подає їм свій досвід, приймаєдосвід від них і, благодарячи, повертається до себе. Коли відходить від божественних речей невчасно і без потреби, стає як якийсь необачний полково дець, що витрачає багато сил, коли настає битва.

19 Рай безпристрасности, прихований усередині нас, є образом того раю, що його колись одержать праведники. Однак не всі ті, котрі не змогли бути всередині раю безпристрасности, опиняться поза будучим раєм.

20 Природне сонце не може послати своїх променів у зачинену кімнату, а ду ховне Сонце не може послати своїх солодких променів у душу того, хто чекає їх, але не відгороджує своїх чуттів від видимих речей.

21 Споглядальним можна назвати того, хто своє сходження влаштовує добре, а восходження душі – смиренномудро.

22 Бджола облітає всі квітники і завжди приносить мед, душа ж проживає різний вік, і з кожного приносить в ум солодкість.

23 Коли олень з’їсть змію, він поспішає до джерел, щоб погасити вогонь от рути. Коли душу вразять божественні стріли, вона безнастанно тягнеться до Того, Хто вразив її любов’ю.

24 Тонкі помисли проростають у самітному житті, а задуми – у відокремленому. У безмовній душі помисли зазнають вигнання, до неї тільки наближа ються духи і виявляють їй розуміння промислу й суду, ніби відкриваючи їй якісь основи.

25 У відокремленому житті незвично бачити просто чоловічу й жіночу стать. Так буває в іночому житті, де за подібністю до Христа Ісуса нема відмінности між чоловіком і жінкою.

26 Помисли – це не безсловесна частина душі (нема в безсловесних істот помислів) і не мислена (бо нема помислів і в ангелів). Помисли – це власне породження словесної душі; вони по мрійливості, як по драбині, восходятьвід чуття до ума, передаючи умові чуттєве, і низходять від ума до чуттів, ра дячи чуттям мислене.

27 Лукаві помисли ніби випливають із глибини і, нічого не беручи собі в по міч, завдають біди кораблеві душі.

28 Помисли, що збираються навколо душі, можуть, залежно від своєї при роди, або потопляти її, як морські розбійники потопляють корабель, або, якгребці, помагати їй випливати. Одні втягують її в безодню неподобних по мислів, а інші, вибираючи коротшу дорогу, провадять корабель душі до тихих берегів.

29 Поки душа не відкине всіх помислів, доти не відкине й останнього, сьомого, помислу – марнославства. Доти й не зможе зодягнутися у восьмий помисел, що приходить після них усіх і що апостол назвав його небесним жит лом (2 Кр. 2, 5). Вона буде зітхати, бо ще не звільнилася цілковито від усього земного.

30 З досконалою молитвою приходять ангельські помисли, із середньою – духовні, а з молитвою початківця – природні.