Того самого Теоліпта Філадельфійського (глави)

Того самого Теоліпта Філадельфійського

1 Ум, віддаляючись від зовнішнього і збираючись у внутрішньому, зосе реджується в собі, себто природно з’єднується зі своїм словом, що в думці, а через істотне слово, що разом із ним, з’єднується з молитвою і молитвоювосходить у пізнання Бога з усією силою любови та ревности. Тоді гине по хіть плоті, і всяке солодострасне почуття зупиняється, і земна краса видається неприємною. Душа, залишивши позаду все тілесне і все, що стосується тіла,ходить слідом за Христовою красою, йдучи за Ним з чесними ділами й чи стотою мислі та співаючи: “Буде приведено до царя діви слідом за [Ним]” (Пс. 44, 15); уявляючи Христа, бачачи Його перед собою і промовляючи: “Завжди я бачив Господа перед собою, бо Він праворуч мене” (Пс. 15, 8); доХриста з любов’ю припадаючи і взиваючи: “Господи, перед Тобою все ба жання моє” (Пс. 37, 10); на Христа завжди дивлячись і покликаючи: “Очі мої завжди до Господа” (Пс. 24, 15); до Христа звертаючися чистою молитвою та потішаючи Його у веселості: “Нехай буде до вподоби Йому бесіда моя, а я звеселюся в Господі” (Пс. 103, 34). Господь приймає молитовну розмову як Той, кого люблять і кого прикликають на поміч, і дарує невимовну радість душі, що молиться. Вона згадує Бога бесідою молитви, і Господь звеселяє її: “Згадав я Бога, – каже пророк, – і звеселився” (Пс. 76, 4).

2 Уникай почуттів і вчиниш недієвою чуттєву солодкість. Уникай і мисле них солодких мріянь і вчиниш недієвим солодострастя помислів. Ум, коли перебуває без мріянь, бо не приймає їх ні від солодострасних уявлень, ні від помислів похоті і не дає їм виникнути й виявитися, залишається в простоті. І ставши вищим від усіх чуттєвих і мислених речей, возводить думку до Бога,не промовляючи ніяких інших слів, окрім Господнього імени, як дитина кли че свого батька. “Виголошу перед тобою ім’я Господа” (Вих. 33, 19), – каже Писання. І як Адама рука Божа сотворила із пороху і Господь вдихнув у ньогоживу душу божественним подихом, так і ум, коли його утворюють чесно ти, частим призиванням, промовленим з чистою думкою і теплою ревністю, змінюється божественною зміною, оживлюється і боготвориться, бо пізнає і любить Бога.

3 Коли відступиш від похоті до земних речей частою і чистою молитвою, і немовби у сні відпочинеш від усякої думки, що після Бога, і утвердишся цілковито в єдиній пам’яті про Бога, тоді відновиться в тобі, як помічниця,любов до Бога. Коли молишся, ревне прикликання виточує божественну лю бов, і божественна любов спонукає ум до виявлення сокровенного. Тоді ум, поєднаний із любов’ю, здобуває плоди премудрости і премудрістю сповіщаєпро невимовні речі. Адже Бог, що Його в молитві, у сердечному призиван ні, називаємо Словом, бере помисел ума, як ребро, і дарує знання. А замість нього, виповнюючи благістю, дарує чесноту, вибудовує світлотворну любов і приводить до ума, що перебуває у нестямі, і спить та спочиває для всякоїземної похоті. А любов стає помічницею для ума, відпочилого від безсловесної пристрасти до чуттєвих речей. Тому й збуджує ум, яко чистий, до слів пре мудрости. Тоді ум, вдивляючись у неї і насолоджуючись, широкими словами виявляє таємні перебування чеснот і невидиму дію знання.

4 Відійди від усього чуттєвого, відкинь закон плоті – і у твоїй думці напишеться духовний закон. “Духом ходіте і тіла пожадливостей не будете чини ти” (Гл. 5, 16), – за словом апостола. Той, хто відходить від почуттів і чуттєвих речей, себто від плоті і світу, доходить до того, щоб Духом ходити і духовне думати. І навчися про це з того, що Бог вчинив для Адама ще до непослуху.

5 Хто подвизається в збереженні заповідей і перебуває в раю молитви і ча стою пам’яттю затримується біля Бога, того Бог звільняє від солодострасної дії плоті і від усіх порухів, що від почуттів, і від усіх уявлень, що в думці, і чинить його мертвим для пристрастей і гріха, і творить його причасником вічного життя. Він ніби спить і подібний до мертвого, а насправді живий. Перше – за дією тіла, а друге – за дією душі. Так і той, хто перебуває в Дусі, умертвляється для плоті й світу і живе мудруванням Духа.

6 Коли розумієш, про що співаєш, то здобудеш пізнання. Через пізнанняздобудеш знання, від знання походить діяння побаченого, через діяння набуваєш за навичкою плоди знання, а коли є досвід, тоді знання відкриває споглядання. А через споглядання сяє премудрість світлозорними словами благода ті, наповнюючи простір словами і через зовнішні речі пояснюючи потаємні.

7 Спочатку ум шукає і знаходить, тоді з’єднується зі знайденим. І пошук чинить словом, а з’єднання – любов’ю. І пошуки в словах бувають заради істини, а з’єднання – заради блага любови.

8 Хто стоїть понад швидкоплинною природою теперішніх речей і уникає похоті минущих речей, той не дивиться на долішні речі, не прагне земноїкраси, а бачить, як відкриваються горішні видіння, і споглядає небесну кра су, і добачає блаженство нетлінних речей. А для того, хто приглядається до земних речей і тягнеться до плотських насолод, небеса зачинені, бо в нього затуманені умові очі. Той, хто зневажає долішнє і відвертається від нього, в того ум підіймається на висоту, і він бачить славу завждисутніх, і приймає світлість, призначену для святих. Такий приймає і любов Божу, що сходить на нього з висоти, і стає храмом Святого Духа, і прагне божественних повелінь, і його водить Дух Божий, він сподобляється синівства, і Бог благоволить до нього, а він годить Богові. “Усі бо ті, що їх водить Дух Божий, вони – сини Божі” (Рм. 8, 14).

9 Жодного дня, навіть через неміч, не пропускай молитви, поки життя тво го. Слухай, що каже апостол: “Коли я немічний, тоді я міцний” (2 Кр. 12, 10). Коли так робитимеш, матимеш більше користи, і вона незабаром підніме тебе за дією благодаті. Там, де утішає Дух, нема ні немочі, ні зневіри.