ЦВІТОЗІБРАННЯ: Поради ревних любомудреців, уклав Ілля Екдик
ЦВІТОЗІБРАННЯ: Поради ревних любомудреців, уклав Ілля Екдик
ЦВІТОЗІБРАННЯ Поради ревних любомудреців. Любомудрствував над ними й уклав їх Ілля – найсмиренніший пресвітер, якого називають Екдиком. Коли прочитаєш усе за порядком, знайдеш тут джерело, що виточує росу повчальних слів
1 Подобає всякому християнинові, що праведно вірує в Бога, не бути безтурботним, а завжди чекати й сподіватися спокуси. Щоб, коли прийде спокуса, він не жахався і не бентежився, а благодарно терпів труд і скорботи і розу мів, що, співаючи із пророком, він каже: “Досліди мене, Господи, і випробуй мене” (Пс. 25, 2). І не каже: “Наука Твоя зруйнувала мене”, – а промовляє: “Ця наука Твоя навчить мене до кінця”.
2 Початок добра – страх Божий, а кінець – любов до Бога.
3 Початок усякого добра – діяльний розум і розумне діяння, тому ні діяння не буде добрим без розуму, ні розум без діяння не матиме успіху.
4 Діяння тіла – це піст і чування, діяння уст – спів, молитва і мовчання, що цінніше за слово. Діяння рук – це те, що руки роблять без нарікання, а діяння ніг – це те, куди вони йдуть з першого слова.
5 Усім цим діянням передують милість та істина, початком котрих є сми рення, а від нього, як кажуть отці, походить розсудливість – без неї ні перше,ні друге не дійде до свого завершення. Коли діяння нехтує розумом, воно блукає туди-сюди в некорисних речах, наче якась дівчина, що заблукала в околи ці. А коли розум відкидає чесні ризи діяльної чесноти, він втрачає свою красу, хоч і намагається цього не виявляти.
6 Мужня душа, як мудра жона, зберігає ціле своє життя діяння і споглядан ня, як два запалені світильники, і чинить те, що належить. Душа, розслаблена солодкістю, чинить навпаки.
7 Щоб цілком звільнитися від гріхів, душі замало добровільного перенесен ня зла, якщо її опалює ще й мимовільне. Якщо душа не пройде, як меч, крізьвогонь і воду, себто крізь добровільні й мимовільні страждання, то не витри має, зіткнувшись зі скорботами.
8 Є три найголовніші причини довільних спокус: здоров’я, багатство, сла ва; є також три причини мимовільних: втрати, прикрощі й немочі. Для одних вони бувають на збудування, а для інших – на падіння.
9 Підлещуються до душі бажання і печаль, а до тіла – солодкість і хвороба. Причиною хвороби є солодкість. Бажаючи уникнути відчуття болю у хворобі, вдаємося до солодкости, щоб уникнути печалі – до бажання.
10 Хто справді чеснотливий, той має добро, закладене в собі; марнослав ний – тільки думає про добро. Зате ревнитель чесноти виявляє зло назовні, а сластолюбний тримає глибоко всередині.
11 Діяння душі полягає в здержливості простотою, а простоти досягає душа через здержливість.
12 Діяння ума – умова молитва, а молитва приносить пізнання.
13 Рідко й ненадовго зустрічається із гріхом той, хто ненавидить зло й ухи ляється від нього, часто і тісніше – той, хто наближається до причин гріха.
14 Ті, що не схильні каятися, грішать частіше. Тим, що не схильні грішити, легше покаятися, а причина каятися буває нечасто.
15 Нехай чуття і совість супроводжують кожне вимовлене слово, щоб мир не і Божественне Слово не соромилося перебувати між ними через надмірне зухвальство чи непоміркованість сказаного.
16 Хто свою душу не покривдив лихими ділами, про того ще не можна сказа ти, що він не осквернив її словами. А хто береже її чистою від слів, не можна сказати, що він зберіг її і нескверною від помислів. Бо той, хто согрішає, може согрішати потрійно: ділами, словами й помислами.
17 Не зможеш побачити лику чесноти, коли ще з насолодою вдивлятимешся у вигляд гріха. Тільки тоді зненавидиш вигляд гріха, коли забажаєш відчути насолоду чесноти й відвернешся від вигляду гріха.
18 Біси спочатку воюють проти душі помислами, а не ділами, а вже потім переходять до діл. Причиною діл є слух і зір, а причиною помислів – звичка і біси.
19 Бачимо, що душа може согрішати потрійно: ділами, словами і помисла ми. А щоб зберегти красу безгрішности, треба зберігати без гріха п’ять чуттіві кожне вимовлене слово. “Коли хтось не завинить словом, той муж доскона лий, що може загнуздати й [інші частини душі]” (Як. 3, 2).
20 Безсловесна сила душі розділяється на шість частин: на п’ять чуттіві вимовлене слово. Коли слово безпристрасне, воно очищає всі інші части ни, нероздільно перебуваючи з ними, коли ж пристрасне – осквернює й інші частини.
21 Тіло не очиститься без посту й чування, а душа – без милости й істи ни, а ум не очиститься без бесіди з Богом і споглядання Бога. Найважливіше з них усіх споглядання Бога.
22 Душа, захищена цими чеснотами, збереже непохитним у спокусах своє місто, себто терпіння. “У вашій терпеливості здобудете ваші душі” [Лк. 21,
19 – цит. за перекладом Р. Турконяка], – каже Слово. А якщо ж душа буде як незахищене місто, то, здалека чуючи гамір, тремтітиме від страху.
23 Не всі, що розумні в слові, розумні і в духовних речах. Але ті, що розумні в духовних речах, розумні і в зовнішніх чуттях. Хоч чуття дивиться на всіх як на підвладних, та не всі дають йому однакову данину. Деякі через свою простоту навіть шанують його, а як воно мучить, того не знають.
24 Мудрість, нероздільна за своєю природою, розділяється, чи розсікається, на різні частини. Одному дається її більше, другому – менше, поки діяльна чеснота виросте і, з’єднавшись із початковими чеснотами, доповнить добро, властиве кожній. У багатьох, коли вичерпалося діяльне життя, вичерпалася і мудрість.
25 Небагато знайдеться мудрих щодо речей, властивих природі, а щодо при родних речей – багато. Через страх щодо них вони залишають всеприродне мудрування. Вони частіше мудрують потрохи щодо речей недоречних, речей не за природою і речей непохвальних.
26 Час і міра – це співтрапезники доброслівного мовчання, а його трапезою є істина. Завдяки істині отець лжі нічого не знаходить, коли приходить до душі, що віддалилася від усього.
27 Справді милостивий не той, хто роздає надлишок, а той, хто навіть по трібне віддає.
28 Одні багатством речей набувають духовного багатства; інші духовним багатством відчужуються від багатства речей, бо передчувають нескінченне благо.
29 Кожному приємно багатіти в благих; прикро тому, хто збагатився за Бо жим промислом і не може довго веселитися багатством.
30 Зовні видається, що душа здорова, однак її недуга звичайно криєтьсяв глибині чуттів. Подобає докором ззовні скосити недугу, а всередині онов ленням ума оселити здоров’я. Безумний той, хто відвертається від докорів; не соромся лежати в лікарні, де здобудеш здоров’я.
31 Не розлючуйся на того, хто наставив тебе проти твоєї волі. Подивися на скверну, що вийшла з тебе, і докори самому собі. Похвали того, хто за Божим промислом став причиною такої твоєї користи.
32 Не впадай у відчай через свою люту недугу, а дійовими ліками трудолюб ства віддаляйся від неї і дбай про своє здоров’я.
33 Не печалься, коли тобі своєчасно докоряють. Приступи до того, хто до коряє тобі, і він покаже тобі, чи справді добре те чуття, що так палить тебе. Тоді їстимеш твою страву, солодку для тебе, бо ти здоровий, після того як знищиться те, що відкидається за гіркоту.
34 Чим більший відчуваєш біль, тим більше благодари того, хто, докоряючи, показує тобі твою душевну хворість. Він стає причиною твого цілковитого очищення, без нього ум не може стати на чистому молитовному місці.
35 Коли тобі докоряють, ти або мовчи, або лагідно відповідай. Відповідай не для того, аби поставити на своєму, а щоб виправити докорителя, коли він через незнання в чомусь помилився.
36 Коли хтось слушно засмутив тебе, а потім запросив до себе, дивися, щобти нічим не порушив чемности. А якщо засмутив тебе після трапези, то завдя ки пригощенню зарахується йому тільки половина нагороди. Але чи засмутив перед трапезою, чи після неї, ніколи через печаль не віддаляйся від зібрання братії. Хто свої прогрішення бачить у всьому, той додає собі нагороду.
37 Ні високомудрий не знає своїх хиб, ні смиренномудрий – своїх добрихділ. Хиби першого покриває лихе безумство, а добрі діла другого – добров годне смирення.
38 Гордий не хоче зрівнятися в добрі з чеснотливими, а в супротивному і в тому, в чому має перевагу, додає своєї гордости і цим прибільшує свої хиби.
39 Докір чинить душу міцною, а похвала – розслабленою і повільнішою до добра.
40 Багатий той, хто має золото, а чеснотливий – хто має смирення. Убогим стає той, хто втрачає золото, хоч ззовні цього не видно. Так і подвижник, коли не має смирення, не стане чеснотливим.
41 Купець без золота – не купець, хоч і вельми здібний до купецтва. Так і по движник, коли не має смиренномудрости, не збере солодких плодів чесноти, хоч і вельми уповатиме на свою мудрість.
42 Хто прагне смиренномудрости, той нижчий від свого вивищення. Хтоне шукає смиренномудрости, той вищий від свого вивищення і не хоче зрів нятися з найнижчими: цим він виявляє печаль за колишніми бенкетами.
43 Добре, коли подвижник менше мудрує, а більше трудиться, і трудитьсяпонад свій страх. Тоді він буде чесним перед людьми, а перед Богом – бездо ганним працівником.
44 Тому, хто боїться виявитися чужим у весільній світлиці, треба або стара тися сповняти всі Божі заповіді, або навчитися смиренномудрости.
45 До простоти додай здержливість, із смиренномудрістю поєднай істину – і станеш співтрапезником правди. На її трапезі люблять збиратися всі інші чесноти.
46 Істина без смиренномудрости є сліпою, тому за наставника бере собі спе речання і, хоч трудиться, не має на чому утвердитися.
47 Добрий звичай свідчить про красу чесноти, добрий стан тіла – про мирну душу.
48 Перше добро в тому, щоб нітрохи не грішити; друге – в тому, щоб соромом не покривати свого прогрішення і не пишатися ним, а навпаки, – смиря тися, коли докоряють, та й самому собі докоряти і з радістю приймати покуту. Коли нема цього, то ніякої сили нема в наших приношеннях Богові.
49 Крім добровільних терпінь подобає приймати й мимовільні, себто ті, що походять від диявола, – втрати й немочі. Хто не приймає їх і нарікає, подібнийдо того, хто хоче їсти хліб свій тільки з медом і без солі. Хліб із сіллю не завж ди супроводжує пристрасть, а ситість завжди має за сусіда пристрасть.
50 Будучи паном, приймає вигляд слуги (Флп. 2, 7) той, хто роздерту одіж ближнього омиває божественними словами або зшиває милостинею. Коли чинить так, нехай пильнує, щоб не впав у марнославство і не перестав робити цього як слуга, бо тоді втратить і нагороду, і достоїнство влади.
51 “Віра є запорукою того, чого сподіваємося” (Євр. 11, 1), мудрість – запорукою зростання душі, смирення – запорукою чеснот. І дивно, як самодоско нале могло бути недосконалим.
52 “Господь збереже вхід твій і вихід твій віднині й до віку” (Пс. 120, 8) здержливістю щодо їжі і розмов. Хто здержливий щодо їжі, котра входить, і щодо слів – вони виходять, той уникає похоті очей і вгамовує ярість, що від гордости. Про це найбільше подобає турбуватися подвижникові, щоб уникати похоті і вгамовувати ярість. Завдяки цьому процвітає діяння й утверджується споглядання.
53 Деякі подвижники дуже обережні щодо споживання страв, але недбалі щодо вимовлених слів. Такі не вміють відривати ярість від серця і похіть відтіла, як каже Еклезіаст (Проп. 11, 10), що ними Обновитель Дух будує в лю дині чисте серце.
54 Якщо готувати просту їжу, не буде надміру страв; коли навчимося добро го мовчання, слова тоді будуть безвинними.
55 Нехай нутро твоє розпалюється від здержливости у стравах, а серце нехайстискається від здержливости в словах. Тоді пожадальна і ярісна сила послу жить тобі на добро.
56 Сластолюбство підчеревних частин зменшується в подвижників, коли по старіє тіло. Сластолюбство гортані ще залишається в тому, хто не встиг йоговчасно знищити. Подобає стерти ганьбу того, в чому ще ти винен, щоб не ви явився ти чужинцем у здержливості чесноти й не зодягнувся в сором.
57 Треба знати посникові, коли і якими стравами подобає живити тіло, як ворога, а коли втішати його, як друга, і коли втішати, як немічне, щоб їжу, призначену для ворога, не подати другові, а їжу для друга – ворогові. Коли так роздратувати його, у час спокуси воно може стати на бік ворога.
58 Коли хтось споживає їжу для поживи, а не для насолоди, тоді до нього приходить благодать сліз і починає його втішати. Він забуває тоді про всі інші насолоди, бо його цілковито захоплює солодкість сліз.
59 Хто розширює свою дорогу, в того сльози висихають, а хто любить доро гу тісну, в того вони щедро ллються.
60 Не буває без печалі ні грішник, ні праведник. Але в грішника буває печаль, бо ще не відійшов від гріхів, а в праведника – бо ще не торкнувся досконалости.
61 Молитва і мовчання – це чесноти за нашою силою. А ті, що не за нашоюсилою, а залежать від будови тіла, – це піст і чування. Що легше дається под вижникові, те він нехай і проходить.
62 Терпіння – це дім душі, вона перебуває в ньому, майно її – смирення, вона живиться ним.
63 Коли не потерпиш у трудах, не почуєш похвали; коли передбачатимеш біль від солодкости, уникнеш її.
64 Не зв’язуй себе малим, і не доведеться тобі служити великому. Велике зло ніколи не приходить поперед малого.
65 Коли дивитимешся на більших, страшний будеш для менших; зневажати муть тебе менші, коли відмовишся від більших.
66 Не зможеш осягнути більших чеснот, коли не здобудеш тих, що по силі тобі.
67 У кому переважають милість та істина, у тому переважає все, що бого вгодне. Милість не судить нікого без милости, істина ні до кого не виявляє людинолюбства без істини.
68 Поєднавши із простотою здержливість, відчуєш тамтешнє блаженство.
69 Зовсім не побачиш пристрастей, котрі поборюють тебе, коли перестанеш орати землю, з якої вони живляться.
70 Одні намагаються очистити тільки скверну тіла, а інші – душі. Одні бо рються тільки проти гріха, другі – проти пристрасти, і дуже мало хто – проти похоті.
71 Лукава це річ – схильність тіла до пристрасти, сладострасність душіі пристрасті ума. Заслуговує докору дотик тіла, чуття душі і супротивне діян ня ума.
72 Сладострасний близький до пристрасного, а пристрасний до сладострас ного; далеко від них обох безпристрасний.
73 Схильний до пристрасти той, у кого потяг до гріха сильніший від помислу, хоч він ще не грішить. Сладострасний той, у кого дія гріха слабша за помисел, хоч внутрішньо він страждає. Пристрасний той, хто з власної волі схиляється до одного й до другого. А безпристрасний той, хто не знає відмінности між цими всіма.
74 Схильність до пристрасти гине в душі через піст і молитву. Сладострасність – через чування й мовчання. Пристрасність – через безмовність й уваж ність. Безпристрасність будується пам’яттю про Бога.
75 Із безпристрасних уст слова вічного життя капають, як мед (П.п. 4, 11). Хто ж сподобився б доторкнутися до уст безпристрасного, оселитися на йогогрудях і відчути солодкий запах його одягу, той насолодився б законами чес нот, пахощі яких перевершують усі відомі нам пахощі.
76 Одяг самолюбства, хоч його й багато, чинить нагим; одяг тих, що люблять прикрашатися, – тісний; одяг марнославства називають останнім; а хто зовсім нагий – той безпристрасний.
77 Кожна душа звільниться від цього видимого тіла, мало ж буде тих, що звільняться від гріховного тутешнього життя.
78 Усі живі стануть колись мертві тілом, мертвими для гріха стануть ті, що справді зненавидять його.
79 Хто є такий, що ще до смерти тілесної побачив себе вільним від гріха, і хто є такий, що пізнав себе і свою природу, яка вона, ще до прийдешнього прославлення? Про молитву
80 Коли словесна душа стоїть між чуттєвим і мисленим світлом, то чуттєвесвітло сприяє їй чинити тілесні речі, а мислене – духовні. Але оскільки мис лене світло потьмарилося в ній, а чуттєве прояснилося через давню звичку, то якщо вона на молитві не буде з мисленим світлом, не зможе споглядати божественних речей. Доведеться душі залишатися між світлом і пітьмою: у пітьмі – за звичкою, а у світлі – за уявленням.
81 Пристрасний ум не може ввійти у вузькі ворота молитви, поки не зали шить клопотань, до яких звик. Він зазнає болю, безнастанно трудячись у тіні цього клопотання.
82 Нехай молитва перебуває разом з умом, як промені перебувають із сон цем. Без молитви клопотання про чуттєві речі, літаючи довкола, як безводні хмари, затьмарюють собою світлість ума.
83 Сила молитви приводить до добровільного терпіння голоду. Але вона не провадить до того, щоб не бачити й не чути голоду тих, що у світі. Хто не думає про них, той не зміцнив будівлі посту і зруйнував будівлю молитви.
84 Якщо ум не віддалиться від усього чуттєвого, то не зможе піднестися вгору й пізнати своєї гідности.
85 Піст – це ознака дня, бо він явний, а молитва – ознака ночі, бо вона при хована. Хто праведно проходить і перше, і друге, дістанеться до призначеного міста, звідки втекли біль, печаль і зітхання.
86 Духовне ділання можна будувати і без тілесних трудів. Блаженний той, хто замість тілесних трудів вибрав духовні. Цим він доповнив брак діл, пожив прихованим життям молитви, явним Богові.
87 Просить нас апостол, щоб ми були “веселі в надії, в горі терпеливі, в мо литві витривалі” (Рм. 12, 12), щоб у нас перебувала добра радість. Коли так, то той, хто не терпить, не має віри; хто не радіє, – не має доброї надії; такий відкинув молитву – причину радости – і не перебуває в ній.
88 Ум, перебуваючи зі самого початку у світських помислах, так їх полюбив, що не любить так навіть частої молитви. Сказано-бо: в чому затримується, в тому й розростається.
89 Ум колись вийшов зі своєї оселі, тому й забув тамтешню світлість. Треба йому забувати про все земне й підноситися до свого житла молитвою.
90 Що для немовляти порожні материнські груди, те для ума молитва, котране може його втішити. Коли ж молитва втішає ум, – він як немовля, що солод ко засинає в материнських обіймах.
91 Сказано в Писанні про ложе плачу, себто про ложе чеснотливого життя.За словами Пісні пісень могла б сказати наречена – молитва до свого улюбле ного: “Дам груди мої тобі (П.п. 6, 11 – цит. за слов’янською Біблією), коли назавжди лишишся зі мною”.
92 Не може полюбити молитви той, хто не відрікся всіх земних речей.
93 Якщо хочеш бути умом з Єдиним, то будь завжди в молитві, перебуваючи поза всіма іншими речами.
94 Свідчення боголюбного ума – мислена молитва і своєчасне слово, а вільне чут тя нехай має розумний помисел. Сказано, що в цих трьох силах процвітає душа.
95 Природа того, хто молиться, має стати гладкою і м’якою, як у дітей. За їхньою природою і його природа прийме від молитви просвічення. Тому хай пильно дбає той, хто хоче з’єднатися з нею.
96 Не всі мають однаковий намір у молитві, але один має такий намір, а другий – інший. Один молиться, щоб, якщо можливо, молитва залишалася завж ди в його серці; другий – щоб це перевершити; а ще інший – щоб помислине перепиняли йому молитву. Але всі моляться за те, щоб зберегтися в добро му або не бути погубленими злом.
97 Кожен від молитви стає смиренний, бо, коли молиться, сокрушається зі смиренням. Не молиться смиренно той, хто всередині зухвалий.
98 Коли молишся, згадуй вдову, котра змусила суворого суддю виявити спра ведливість (Лк. 18, 3), і не втомишся чекати сповнення благих обітниць.
99 Не залишиться з тобою молитва, якщо ти затримуватимешся внутрішньо в помислах, а зовнішньо в розмовах. Зате вона скоро повертається до того, хто заради неї багато чого відкидає.
100 Якщо слова молитви не входять всередину душі, то не буде допущено сльозам проливатися по щоках.
101 Не збере хлібороб снопів, якщо не посіє зерна в землю. Не потечуть в іно ка сльози, якщо він без труду вимовлятиме слова молитви.
102 Молитва – це ключ до Небесного Царства. Хто тримає молитву як подо бає, бачить у ній блага, обіцяні її друзям. Хто бачить тільки теперішнє, той ще не має сміливости до неї.
103 Не може ум під час молитви зі сміливістю говорити до Бога: “Ти розірвав кайдани мої, Тобі принесу жертву хвали” (Пс. 115, 7-8), – якщо не бажатимекращого й не відкине від себе страх і нудьгу, довгий сон і солодкі страви, че рез які согрішає.
104 Перед першою завісою стоїть той, хто неуважний у молитві, всередині ж перебуває той, хто уважно молиться. А в святая святих потрапляє тільки той, хто після вмиротворення природних помислів і рухів перебуває з тим, хто понад усякий ум, сподобляється від Нього якогось богоявлення.
105 Коли душа, віддалившися від зовнішніх речей, поєднається з молитвою,тоді її оточує якийсь ніби полумінь і чинить її розпаленою, як залізо розпалю ється вогнем. Тоді ніхто не може доторкнутися до душі, як і до розпеченого заліза ніхто не може доторкнутися.
106 Блаженний той, хто у своєму житті сподобився споглядання і свою люд ську подобу, тлінну за природою, побачив вогненною у благодаті.
107 Для початківців закон молитви тяжкий, а для досвідчених – він як голод для голодного, що поспішає на щедрий бенкет.
108 Тих, що добре проходять діяльну чесноту, молитва то осіняє, як хмара, і проганяє помисли, що палять їх, то, орошуючи їх краплями сліз, показує їм духовні видіння.
109 Солодка радість відчувається всередині, ніби хтось грає на гуслях. А душа, що не узгоджується з нею в молитві з таїнственним запрошенням Духа, не буває в доброму зворушенні. “Про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо” (Рм. 8, 26), – а Дух навчає молільника.