Того самого Євагрія-монаха глави про відмінність між пристрастями й помислами

Того самого Євагрія-монаха глави про відмінність між пристрастями й помислами

1 Із ворогів, що противляться майстерності діяння, першими на брань вихо дять ті, що їм довірено похоті людини, і ті, що вкладають у нас сріблолюбство і штовхають шукати слави від людей. А всі інші стоять позаду і підхоплюють тих, котрих поранили перші. Не можна впасти в руки духа любодіяння тому, хто не впав від черевобісся, і не можна обуритися ярістю, коли не борешся за їжу, чи багатство, чи славу, і не можна уникнути духа печалі тому, хтоне зазнав утрати багатства чи слави. Ніхто не уникне гордости – першого по родження диявола, доки не винищить сріблолюбства – кореня всіх зол, бо, за словом Соломоновим, “убожество мужа смиряє” (див. Прип. 10, 4). Словом, не можна людині потрапити в руки ворога, поки не поранять її ті, що йдуть першими. Тому диявол колись і підкидав Спасителеві ці три помисли: щоб камінь став хлібом; обіцяв увесь світ, коли Господь поклониться йому; якщо Господь послухає його, то прославиться і не зазнає лиха [коли кинеться вниз]. Господь же виявився вищим від цих помислів, наказав дияволу відступити від Нього, навчаючи цим нас, що не можна перемогти диявола, не зневаживши цих трьох помислів.

2 Усі бісівські помисли вкладають у душу уявлення про чуттєві речі, а ум,прийнявши їх, носить у собі образи цих речей і за цим пізнає ворога, що на близився. Якщо в уяві виникає постать того, хто образив або обезчестив, то цим викривається помисел злопам’ятности. Коли згадується багатство або слава, то за цим пізнаємо, хто повстає на нас. Та й в інших помислах знайдештого, хто нападає й приносить їх. Але не всі спомини про такі речі прихо дять від демонів, бо й сам людський ум за своєю природою рухається і уявляє те, що було. Тільки ті уявлення бувають від бісів, котрі приносять надмірну ярість і похіть. Бентежаться ці сили, й ум любодіє помислом і бореться, бо не може пам’ятати про Бога, що дав йому закон. Бо Боже світло являється в умі під час молитви, коли нема помислів про речі.

3 Людина не зможе відкинути пристрасних споминів, якщо не потрудитьсявідкинути похіть через піст, чування і лежання на землі, а ярість не втихомирить довготерпінням, незлобивістю і незлопам’ятністю. Від цих-бо двох при страстей породжуються майже всі помисли, що вкидають ум у всезгубність і погибель. Неможливо перемогти ці пристрасті, не відмовившись від страв, і багатств, і слави, а ще – від свого тіла, заради тих, що хочуть многотою його виснажувати. Вельми потрібно наслідувати тих, що зазнають біди в морі, і, коли зриваються вітри і здіймаються хвилі, викидають у море вантаж. А тут треба пильнувати, щоб не викинули ми вантаж для того, аби похвалитися перед людьми, бо тоді приймемо свою нагороду і розіб’ється наш корабель,і наше лихо буде гірше від першого, коли повіє назустріч лютий вітер марнослав’я. Тому й Господь, повчаючи нашого керманича, себто ум, каже: “Уважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих учинків перед людьми, які бачи ли б вас, а то не матимете нагороди в Отця вашого, що на небі” (Мт. 6, 1). І ще: “А коли молитеся, не будьте, як ті лицеміри, що люблять на видноті молитися по синагогах та перехрестях, щоб показатися людям. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду” (Мт. 6, 5). “Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду” (Мт. 6, 16).Подобає прислухатися до лікаря душ, як Він милостинею лікує ярість, молит вою очищує ум, а постом умертвляє похіть, – так постає “нова людина, що відновлюється до досконалого спізнання, відповідно до образу свого Творця. Тим то немає грека, ні юдея, ні обрізання, ні не обрізання, ні варвара, ні скита, ні невольника, ні вільного, а все й у всьому – Христос” (Кл. 3, 10-11). Про сни

4 Варто бачити, як у сонних мріяннях біси витворюють у нашому умі образи й уявлення. Так буває не тільки у сні, коли ум чи то очима бачить, чи вухами чує, чи якимось відчуттям сприймає, чи пам’ять витворює образи в умі, сама одержуючи їх через тіло. Здається мені, що уві сні біси, діючи на пам’ять, вносять в ум уявлення, бо ж органи тіла тоді не діють. Подобає запитати, як вони діють на пам’ять? Тільки через пристрасті? А це видно з того, що чисті й безпристрасні такого не зазнають. Є якийсь порух пам’яти, що походить або від нас, або від святих сил, через який [нібито] ми бесідуємо і вечеряємо зі святими. Однак треба пам’ятати, що те, що переживає душа з тілом, те пам’ять потім повторює без тіла. А це видно з того, що часто таке буває уві сні, коли тіло відпочиває. Як людина може згадати про воду, чи спрагла вона, чи ні, так можна згадати про золото: чи з почуттям лихварства, чи ні. Та й про інші речі можна так само згадати. А що мріяння бувають дуже різні, то це ознака бісівського лукавства. Треба знати ще й про те, що біси і зовнішні речі вживають для мріяння, наприклад, шум хвиль – для плавців.

5 Дуже сприяє намірам ворогів наша ярість, що надмірно рухлива і підда ється на всяке їхнє люте лукавство. Тому не один з них дерзає тривожити їїудень і вночі. Та коли побачать її, зв’язану лагідністю, тоді намагаються ні бито слушними причинами розв’язати її, щоб вона стала гострішою і краще придатною для їхніх звірських задумів. Тому не подобає ні на праведні, ні на неправедні діла розворушувати її, ні давати меча в руки тих, що підштовхують нас до зла, а численні часто роблять це і спалахують через незначні причини. Чого-бо, скажи мені, починаєш гніватися, коли зневажив ти страви, багатство і славу? Нащо годуєш пса, коли кажеш, що в тебе нема ніякого майна? Якщо пес гавкає і накидається на людей, то, видно, є йому що стерегти. Та думаю, що такий далеко від чистої молитви, бо чиста молитва погубляє гнів. Крім цього, дивуюся, як такий забув і слова святих, особливо Давида, що каже:“Перестань гніватися і покинь лютість” (Пс. 36, 8), – та й Еклезіаста, що запо відає: “Гони ярість з твого серця й віддали від себе лихо” (див. Проп. 11, 10). А апостол повеліває “на всякому місті зводити до неба чисті руки, без гнівуй суперечки” (1 Тм. 2, 8). Чи не цього навчаємося ми із давнього звичаю ви ганяти з домів псів, коли настане час молитви? Цей звичай і свідчить про те, що не подобає, аби в молільниках жила ярість. Каже Писання: “Вино їхнє – їдь гадюча” (Втор. 32, 33), – тому назореї не пиливина. А про те, що не подобає клопотатися про одіж, чи страви, то зайве писа ти, – сам Спаситель у Євангелії заборонив це: “Не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити; ні тілом вашим, у що одягнутися” (Мт. 6, 25). Це-боділо язичників і невіруючих, тих, що відкидають промисел Владики і відвер таються від Творця, а християнам воно чуже, бо християни вірують, що навіть і за двома горобцями, що продаються за два шаги, доглядають ангели. Проте біси мають і такий звичай, що після нечистих помислів укладають помислипро клопотання, щоб Ісус перебував серед численних думок ума і слово залишалося безплідним, придавлене помислами про клопотання14. Отож, відклав ши їх, покладімо печаль нашу на Господа, задовольняючись тим, що маємо,вбого живучи й одягаючись, скидаймо з себе повсякдень марнослав’я бать ків. Коли ж хтось думає, що в нього в убогому одязі негарний вигляд, нехай подивиться на святого Павла, що в холоді й наготі сподівався вінця правди. А оскільки апостол назвав цей світ видовищем і перегонами, то довідаймося, чи можливо тому, хто зодягнувся в помисли клопотання, бігти по нагороду високого Божого покликання чи боротися з началами, властями, правителями цього світу темряви. Я знаю про це із повчальної історії: бо той, хто біжитьна змаганнях, заплутається у своєму хітоні, так і той ум заплутається в по

14 “А той, хто прийняв його між тернину, це той, хто слухає слово, але турботи цього світу та омана багатства заглушують те слово, і воно не приносить плоду” (Мт. 13, 22). мислах, бо істинно каже Слово, що ум перебуває у своєму скарбі: “Бо де твій скарб, там буде і серце твоє” (Мт. 6, 21).

6 Одні помисли доводиться відсікати, інші відсікаються самі. Лукаві по мисли відсікають помисли добрі, і, навпаки, добрі помисли відсікають лукаві. Святий Дух приглядається до первородженого помислу і за ним осуджує насабо приймає. А ще буває так. Є в мене помисел приймати подорожніх – і по мисел цей від Господа. Але приходить помисел приймати подорожніх зарадислави і відсікає попередній помисел. І ще: в мене є помисел приймати подо рожніх задля людської слави, але приходить кращий помисел, і відсікає його, і спрямовує нашу чесноту до Господа, і спонукає нас приймати подорожніх не задля людського ока.

7 Спостерігаючи за помислами, навчимося розрізняти, які з них від ангелів, які від людини, а які від демонів. Ангельські помисли випробовують природу речей і досліджують їхнє духовне значення, себто для чого сотворене золото і чому воно розкидане дрібними крупинками в землі, і чому здобувають йогоз великими зусиллями й трудами? Чому його, коли знайдуть, промивають во дою, і плавлять у вогні, і, перетоплене, віддають у руки майстрів, котрі роблять з нього світильник для скинії, тиміямник, кадильниці і чаші, з яких тепер ужене п’є вавилонський цар, за благодаттю Спасителя нашого, а Клеопа прино сить серце, що палає від цих таїнств. А бісівський помисел не знає цього і нерозуміє, він тільки пропонує нагромаджувати природне золото і провіщає май бутню славу і втіху від нього. Людський помисел ні набування не шукає, ні не досліджує, ознакою чого є золото, а уявляє сам вигляд золота без пристрасти й лихварства. Це ж саме можна сказати, роздумуючи й про інші речі.

8 Є демон, якого називають облесник, і він найчастіше являється братіїзранку. Він водить ум від міста до міста й від села до села. Спочатку ум провадить прості бесіди, а потім бесідує все довше й розгублює свій стан із зу стрічними, і поступово відходить від знання Бога й чесноти, і забуває про свій обіт. Тож подобає пустельникові пильнувати, звідки цей біс приходить і де зупиняється. Не даремно й не просто проходить він це коло, а чинить так, аби зруйнувати стан пустельника і щоб на розпалений і сп’янілий від численних бесід ум відразу напав дух любодіяння, чи гніву, чи печалі, що найбільше пошкоджують світлість його стану. Але ми, коли хочемо ясно бачити його підступи, не скоро починаймо перечити йому, і зразу розповідаймо про його прихід і те, як він починає бесіду з умом і як поволі приводить ум до смерти, а то він одразу втече від нас. Не терпить він, щоб його бачили, коли він таке чинить, а ми нічого не дізнаємося з того, що хотіли б знати. Попустімо йому творити почате день-другий, щоб, цілковито пізнавши його підступи, могливикрити його словом і прогнати. Та оскільки в час спокуси ум буває стриво жений і не розуміє, що з ним сталося, то, коли відійде демон, учини так: сядь і пригадай, що з тобою було, звідки ти почав і де ходив, і на якому місці був охоплений духом любодіяння, чи печалі, чи гніву і як це сталося. Зрозумівши це, запам’ятай, щоб ти зміг викрити демона, коли він знов прийде, зауважмісце, яке він приховує, і не будеш більше коритися йому. А коли хочеш роз лютити його, викрий його відразу, як тільки з’явиться, і словом назви перше місце, в яке ти ввійшов, а потім і друге, і третє – тоді він вельми засмутиться, бо не зносить присоромлення. Помисел відійде від тебе, і це буде доказом того, що треба було з ним так говорити, бо не витримує він такого викриття.Після перемоги над демоном настане глибокий сон, омертвіння повік із вели ким охолодженням, безкінечне позіхання і тяжкість плечей – це все розжене Дух Святий після ревної молитви.

9 Ненависть до демонів вельми помагає нашому спасенню і потрібна для творення чеснот. Тримати її в собі, як породження добра, ми не в змозі, бо її розганяє дух сластолюбства і здружується з душею. Однак цю дружбу Лікар душ зцілює залишенням, як невиліковну гангрену зцілюють відтинанням. Він попускає потерпіти щось страшне від демона вдень і вночі. І тоді душа зновуповертається до попередньої ненависти, навчена промовляти до Господа сло вами Давидовими: “Ворогами моїми стали вони” (Пс. 132, 28). Досконалою ненавистю ненавидить ворогів той, хто не грішить ні словом, ні думкою, що є ознакою найбільшої і найпершої безпристрасности.

10 Чи ж говорити ще щось про демона, котрий чинить душу нечутливою? Бо юся-бо й писати про нього. Про те, як душа виходить зі свого чину під час йогоприходу, і втрачає страх Господній і благочестя, і гріх не вважає за гріх, і без законня – за беззаконня, слово про муку вічну і суд слухає, як звичайне слово, з вогненного струсу посміюється і, хоч Бога ісповідує, не знає Його повелінь. Б’єш її в груди, коли прямує до гріха, а вона не чує. Промовляєш до неї словамиПисання, а вона засліплена й не чує. Показуєш їй ганьбу від людей, а вона не бачить, сором від людей – а вона не розуміє, як свиня, що зажмурила очі й поламала загороду. Цей дух наводять помисли марнослав’я, коли надовго затримають ся в умі. Від цього духа, “коли б ті дні не були вкорочені, ніхто б не врятувався” (Мт. 24, 22). Зрозуміла причина того, чому цей дух рідко нападає на братію.Нещастями інших, коли вони хворіють чи бідують у темницях, душа перейма ється і приходить до співчуття – тоді руйнується нечутливість, що її навів дух. Ми ж цього не знаємо, бо мало в нас немічних та й рідко такі бувають. Щоб прогнати нам цього духа, Господь повелів у Євангелії, щоб ми доглядали хворих і відвідували ув’язнених. “Я був хворий і ви навідались до мене” (Мт. 25, 36). Але треба ще й таке знати: коли б хтось із пустельників, послухавши цього духа, не прийняв блудних помислів, чи не покинув житла свого через зневіру, – цей прийняв би послане з висоти терпіння і ціломудрість, і блаженний він заради такої безпристрасности. Хто ж із тих, що обіцяли берегти благочестя, бажаютьпоселятися із мирськими людьми, нехай стережуться цього духа. А я соромлю ся перед людьми щось більше говорити або писати про нього. Про духа печалі

11 Усі духи сластолюбства повчають душу, тільки дух печалі не може цьо го чинити. Він руйнує помисли, відсікає всяку душевну насолоду і висушує печаллю, бо сказано: “Коли муж печалиться, в нього сохнуть кості” (див.Прип. 17, 22). Коли він нечасто нападає, пустельник здобуває досвід, бо навчається нічого не приймати від цього світу і відмовлятися від усяких насолод. Коли ж цей дух нападає часто, він породжує помисли, що радять відводи ти душу або втікати геть із цього місця. Так роздумував і страждав праведний Йов, коли цей дух нападав на нього. “Якби міг я, – каже він, – убити сам себе або попросити когось другого, щоб мені це вчинив”. Символом цього духа є гадюка: коли її отруту приймати потроху, вона вбиває отрути інших звірів, а прийняти непомірно – уб’є того, хто приймав. Цьому духові Павло передав того, хто чинив беззаконня в Коринті. Тому й написав до коринтян: “Покажіть йому любов, щоб надто великий смуток не зламав такого” (2 Кр. 8, 7). Але цей дух, що кривдить людей, може приводити їх і до благого покаяння. Тому й святий Хреститель називав гадючим поріддям тих, що, вражені цим духом, прибігали до Бога: “Гадюче поріддя! Хто вас навчив тікати від наступаючого гніву? Принесіть же плід, гідний покаяння, і не гадайте, що можете самі собі казати: Маємо за батька Авраама” (Мт. 3, 7-9). Однак кожний, хто, як Авраам, вийшов із землі своєї і з роду свого, сильніший за цього духа.

12 Хто переміг ярість, той переміг і бісів. А над ким вона панує, той далекий від пустельного життя і відчужений від путів Спасителя нашого. Сам Господькаже: “Навчить тихих путів своїх” (Пс. 24, 9). Тому нелегко впіймати ум пустельника, коли той тікає на долину лагідности: жодної чесноти біси так не бо яться, як лагідности. Її здобув великий Мойсей, якого називали найлагіднішим із людей. І святий Давид проголосив лагідність достойною Божої пам’яти, кажучи: “Пом’яни, Господи, Давида і всю лагідність його” (Пс. 131, 1). Та й сам Спаситель заповідав нам, щоб ми наслідували Його лагідність, кажучи: “Навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшудушам вашим” (Мт. 11, 29). Коли ж хтось уникає їжі й пиття, а лукавими помислами точить свою ярість, той уподібнюється до корабля, де за стерново го демон. Тому подобає нам пильнувати, наскільки можливо, свого корабля і пам’ятати, що на нього можуть напасти, і бути лагідними до людей. Про марнослав’я

13 Тільки помисел марнослав’я може приходити в багатьох різних видах, він охоплює майже всю землю і відчиняє двері всім демонам, як лукавий зрадник відчиняє ворогам міські ворота. Він вельми смиряє пустельника, наповнюючи його ум численними словами та ділами й погубляючи його молитви, якими тойзаліковує всі рани своєї душі. Цей помисел виростає через усі переможені по мисли, а вони через нього знову приходять у душу – й останнє тоді стає гіршим від першого. Від цього помислу народжується і помисел гордости, що скинув із небес на землю печать подібности й вінець краси. Але відвернися від нього й не затримуйся, “щоб не довелося віддати іншим твою славу, а твоїх літ – людям немилосердним” [Прип. 5, 9]. Цього духа проганяє ревна молитва і бажання нічого не говорити й не робити з того, що сприяє марнослав’ю.

14 Коли ум пустельника хоча б трохи осягне безпристрасність, тоді, осідлав ши коня марнослав’я, мчить по містах, здобуваючи нестримну похвалу від слави. Його, за промислом, зустрічає дух любодіяння, заганяє у якийсь хліві тим навчає не вставати з ложа свого, поки не видужає цілковито, і не наслі дувати безчинних хворих, що, не видужавши, вирушають у дорогу і зновувпадають у хворобу. Тому, залишаючись на місці, пильнуймося, щоб, здобу ваючи чесноти, не ставали ми схильними до гріха. Розумно подвизаючись,одержимо многоту видінь, і, піднесені ними, ясніше побачимо світло Спаси теля нашого.

15 Не можу описувати всіх злодіянь демонських і лихого лукавства їхнього перераховувати не можу, боячись за найпростіших із читачів. Але послухайпро лукавство духа любодіяння. Коли людина здобуде безпристрасність пожа дальної сили душі й соромітні помисли ніби охолонуть, тоді цей дух навіває самітникові уявлення про чоловіків і жінок, що пестять одне одного, і змушує дивитися на їхні безстидні діла. Але ця спокуса не затримується надовго. Її проганяють, як вітер хмару, ревна молитва, і здержливість, і життя суворіше з чуванням і вправлянням у духовному спогляданні. Іноді ж цей лукавий дух діє і на плоть, збуджуючи її до безсловесного розпалення, і влаштовує тисячіінших напастей, про що не подобає говорити при всіх чи передавати на пись мі. Помагає проти таких помислів і розпалена ярість, що піднімається проти демона. Цієї ярости він найбільше боїться, коли піднімає помисли, бо вона розвіває його задуми. Тому й сказано: “Гнівайтеся, та не согрішайте”, – бо так душа дістає потрібне лікування при спокусах. До цього духа подібний і духгніву. І він показує подвижникові в уяві, що хтось із його рідних чи друзів за знає докорів від недостойних людей. Дух спонукає подвижника говорити або робити щось лукаве, щоб показати, що він знає про це. Таких помислів треба пильнуватися і відривати свій ум від таких уявлень, щоб вони не затрималися в ньому і не стали як запалена головешка під час молитви. Найчастіше в ціспокуси впадають гнівливі люди, що легко спалахують. Вони далекі від чи стої молитви і від пізнання Спасителя нашого Ісуса Христа.

16 Помисли віку цього Господь передав людині, як овець передають добро му пастиреві. І написано, що Господь дав кожній людині “помисли серця” (Бут. 6, 5), поєднавши з ними бажання і ярість на поміч. Щоб пастир ярістю проганяв вовчі наміри, а бажанням любив овець і пас їх, хоч не раз битимутьйого дощі й вітри. Окрім цього, дав Господь ще й закон, як пасти вівці, і міс це зелене, і воду спокійну, і псалтир, і гусла, і палицю, щоб від цього стада і живився він, і зодягався, і вчасно збирав сіно. “Хто, – каже Писання, – пасестадо і не живиться молоком від стада?” (1 Кр. 9, 7) Тож подобає пустельни кові охороняти своє стадо вдень і вночі, щоб якесь ягня не схопили звірі або не вкрали розбійники. А як станеться щось таке в лісі, то вирвати з пащі лева чи ведмедиці. Помисел про брата буває звіроловний, коли пасеться в нас із ненавистю, а помисел про жінку – коли перебуває в нас із ганебною похіттю, а про золото й срібло – коли вселяється в нас із лихварством, а помисли про святі дарування – коли пасуться в умі разом із марнослав’ям, і інші помисли такими самими бувають, коли їх окрадають пристрасті. Не тільки вдень треба пильнувати стадо, а й уночі бадьоро оберігати. І це те, про що каже святийЯків: “Роздертого звірюкою тобі я не приносив; я ніс за нього втрату; ти ви магав його з руки моєї, чи воно було вкрадене в мене вдень, чи вкрадене вночі в мене. Ось що було зо мною: вдень з’їдала мене спека, а вночі холод, і сон тікав з моїх очей” (Бут. 31, 39-40). Коли від труду найде зневіра, то, ставши на камені пізнання, заграймо на гуслях, ударяючи чеснотами по струнах розуму. Пасімо наших овець і під горою Синай, аби Бог отців наших озвався до нас із тернового куща і дарував нам слова знаків і чудес.

17 Словесну природу, умертвлену гріхом, Христос воскрешає умозріннямвсіх віків. А Отець воскрешає умерлу душу Христовою смертю і своїм явлен ням. Це те, про що говорить апостол Павло: “Коли ж ми вмерли з Христом, то віруємо, що й житимемо з Ним” (Рм. 6, 8).

18 Коли ум, скинувши із себе стару людину, зодягнеться у благодатну, тодіпід час молитви побачить свій устрій, подібний до сапфіру чи небесної бла киті, що Писання називає Божим місцем, що його старші ізраїльські бачили на горі Синай.

19 Одні нечисті духи спокушають людину як людину, а інші тривожать людину так, як безсловесну тварину. Перші, наблизившись, вкладають у нас по мисли марнослав’я, чи гордости, чи заздрости, чи осудження, чого не буває у безсловесних. Інші, наближаючись, збуджують надмірну лють і похіть. Ці пристрасті властиві і нам, і тваринам і приховані під словесною природою. Тому каже Дух Святий про помисли, що приходять людям: “Я сказав: Ви – боги і сини Всевишнього всі. А ви, як люди вмираєте, і як один із князівпадаєте” (Пс. 81, 7-8). А про пристрасті, властиві тваринам, що бувають у лю дині, каже так: “Не будьте, як кінь і мул, що розуму не мають. Уздечкою та вудилами стягни щелепи їх, коли не наближаються до тебе” (Пс. 31, 9). Коли душа согрішить, то вмирає. А так сказано тому, що коли вмирають люди, їх ховають люди. А коли тварина здихає чи її вбивають, то її пожирають дикі птахи чи ворони. Одні пташенята призивають Господа, інші оскверняються в крові. Хто має вуха слухати, нехай слухає.

20 Коли ворог, наблизившись до тебе, поранить тебе, а ти хочеш вразити його мечем, за словами Писання: “Меч їх нехай увійде в серце їх” (Пс. 36, 15), – вчини так, як ми кажемо тобі. Розділи сам у собі посіяний помисел, запитай себе, що це за помисел, з чого він складений і чим уражає ум. От хоч би так:коли прийде тобі помисел сріблолюбства, розділи його на думку, що його при йняла, і на помисел про золото, а цей останній – на золото і на пристрасть сріблолюбства. А тоді запитай себе, що з цього всього є гріхом? Чи ум? Але ж він – образ Божий. Чи помисел про золото? Але хто скаже так, маючи ум? Чи саме золото – гріх? А нащо тоді воно було сотворене? Тож причина гріха криється в чомусь іншому – не в речі самій і не в помислі про річ. Гріхом єлюдиноненависницька пристрасть, що породжується від вільної волі й спону кає ум неправильно вживати Боже творіння, а Божий закон наказує відітнути цю солодкість. Коли ти це досліджуватимеш, помисел щезне, бо ти розділив його на ті частини, з яких він складається. Злий дух утече від тебе, як тільки твоя думка підніметься вгору, зрозумівши цей помисел. Якщо ти не хочеш обернути меча проти нього, а забажаєш спершу перемогти його своїм жезлом, то викинь камінь із твого кошика і спробуй зрозуміти, що ангели та біси входять у наш світ, а ми в їхній світ не входимо і не можемо аніангелів тісніше поєднати з Богом, ані бісів не можемо зробити більш нечисти ми. І як Денниця, що сходив удосвіта, був скинутий на землю [див. Іс. 14, 12],і море йому, як посудина з пахощами, безодня аду, як невільник; безодня за кипає в нього, як казан, [див. Іов 41, 22-23] всіх розбурхує він злобою своєю і жадає володіти всіма. Такий погляд на ці речі ранить демона і проганяє увесь його полк. Але так можуть дивитися тільки ті, що очистилися від пристрастейі можуть бачити причини того, що сталося. Неочищені не можуть зріти цьо го умом і не навчаться цього від інших, бо в них через битву багато порохуі сум’яття від пристрастей. Подобає-бо цілковито втихомирити полк інопле мінних, щоб тільки Голіят вийшов проти нашого Давида. Так само розділяти помисел і провадити битву треба тоді, коли тривожать нечисті помисли.

21 Коли проженемо відразу якісь нечисті помисли, пошукаймо причини, як це сталося. Чи через брак предмету, бо нелегко знайти предмет, чи через нашубезпристрасність ворог не мав сили на нас. Наприклад, коли хтось із самітників помислить, що йому довірено духовне керування містом, нехай не за тримує цього помислу в собі. Через нього йому стає відомо про вже згаданий брак предмету. А коли хтось і простого міста правитель буде і так роздумує, той блаженний через безпристрасність. Так само й з іншими помислами слід повестися, випробовуючи їх таким чином. Оце треба нам знати, за нашою ретельністю і силою, щоб ми вміли розрізнити, чи перейшли ми вже Йордані близько нам до фініків, чи ще живемо в пустелі і побивають нас іноплемінники. Здається мені, що дух сріблолюбства дуже хитрий і до зваби під ступний, він часто зазнає утисків через повне відречення і тоді вдає з себе домоврядця і боголюбця: у помислі приймає чужинців, котрі ще не прийшли,іншим, теж неприсутнім, посилає милостиню, відвідує міські в’язниці, ви куповує проданих, підштовхує приставати до багатих жінок, іншим наказує коритися тим, що мають повні комори багатства. Отак поволі звівши душу,оточує її помислами сріблолюбства і передає духові марнослав’я. Цей зво дить багатьох тих, що прославляють Господа. Деяких спонукає говорити одне з одним про рукоположення на єрея, передвіщає смерть того єрея, що зараз є,і додає, що йому не уникнути рукоположення, хоч би що він робив. І так ока янний ум, зодягнувшись у ці помисли, сперечається з тими, що не приймаютьйого. Тим, що приймають, роздає подарунки і сам приймає їх. Тих, що пов стають проти нього, передає суддям і наказує вислати з міста. Коли так і інші помисли ворушаться всередині, відразу з’являється дух гордости, що частопускає по келії блискавки і крилатих змій і врешті відбирає розум. Та ми, ви просивши в Господа погибелі таким помислам, перебуваймо в ненабуванні. “Ми бо не принесли на світ нічого, та й винести нічого не можемо. А маючи поживу та одежу, цим будемо вдоволені”. І далі каже апостол Павло: “Корінь усього лиха – грошолюбство” (1 Тм. 6, 7-8.10).

22 Усі нечисті помисли, затримуючись у нас через пристрасті, вкидають ум до згуби і погибелі. Як помисел про хліб затримується в голодному черезголод, а помисел про воду – в спраглому через спрагу, так і помисел про багатство й нечисті помисли, що породжуються через страви, затримуються че рез пристрасті. Та подібне виявляється і в помислах марнослав’я, і в інших помислах. Неможливо, щоб ум, коли його гнітять такі помисли, став перед Богом і був прикрашений вінцем правди. Ці помисли роздягають отой тричіокаянний ум, про який згадано в Євангелії, що відрікся тонкого богопізнан ня, і йому було зв’язано руки й ноги і викинуто геть у темряву кромішню (Мт. 22, 13); його одіж була зіткана з таких помислів, тому Господь визнавйого за недостойного бути на весіллі. Тому-то весільний одяг означає безпри страсність словесної душі, що відреклася мирських похотей. А яка причина того, що помисли про чуттєві речі, затримуючись, розбещують розум, про це було сказано в главах про молитву.

23 Серед демонів, які шкодять діянню, є три найперші, за якими йде увесь полк іноплемінників. Ці троє першими стоять у битві і нечистими помислами спонукають душу до гріха. Їм довірено похіть черевобісся, що підбиває нас на сріблолюбство та підштовхує до пошуків людської слави. Коли бажаєш чистої молитви, бережися ярости і, люблячи ціломудрість, стримуй черево і не давай йому досита хліба і води. Не спи на молитві і віджени від себе злопам’ятство, хай не зменшаться у тобі слова Святого Духа і стукай у двері Писання руками чеснот – тоді засяє тобі безпристрасність серця і в молитві узриш ум зоревидний.