Преподобного отця нашого Філотея Синайського 40 глав про тверезість

Преподобного отця нашого Філотея Синайського 40 глав про тверезість

1 Є в нас мислена битва, тяжча за чуттєву, тому подобає вершителю бла гочестя йти і мислено прямувати до наміру, щоб досконало нагромаджуватипам’ять про Бога в серці, як перли чи коштовне каміння. Подобає все залишити, зневажити і тіло, і теперішнє життя, щоб мати в серці тільки Бога. “До статньо-бо, – каже божественний Золотоустий, – умового боговидіння, щоб погубити лукавих супостатів” (В Маргариті, арк. 504).

2 Ті, що мислено чинять подвиг, мають всіма силами вибирати із Боже ственних Писань, що сказано про духовне діяння, і прикладати до ума, якцілющі пластирі. Зі самого ранку треба з пильною пам’яттю про Бога і безна станною в душі молитвою до Ісуса Христа мужньо й твердо стояти на воротахсерця і вбивати мисленою сторожею всіх грішних землі, а захопленням і тривалою вірною пам’яттю про Бога відтинати голови сильних і початки войов ничих помислів. Адже знаємо, що в мислених подвигах є якесь божественне діяння і чин. І так подобає чинити тим, що роблять зусилля над собою, аж дочасу трапези. А потім, подякувавши Господеві, котрий тільки заради чоловіколюб’я щедро насичує нас стравами і духовно, і тілесно, подобає втомлю вати себе пам’яттю про смерть і повчанням, а наступного дня знову пильносповняти ранішнє діло. Чинячи так повсякдень, ледве уникнемо в Господі сі тей мисленого ворога. Коли це діяння утвердиться в нас, воно породить три чесноти: віру, надію, любов. Віра воістину надихає нас боятися Бога, надія, оминаючи рабський страх, єднає людину з Божою любов’ю. Сказано-бо, щонадія не засоромить, бо знає, як породжується подвійна любов, на яку спира ються закон і пророки. А хто причащається любови, той сповняє Божий закон, тому любов ніколи не відпадає: ні в цьому віці, ні в будучому.

3 Дуже рідко можна знайти таких, що безмовствують умом. Їхньою справою є тільки те, що вони умудряються наблизити до себе божественну благодать і радість із цього. Коли хочемо проходити любомудрість у Христі, себто оте умове діяння в береженні ума і тверезості, почнімо цей шлях зі здержливостивід багатьох страв, встановивши за своїми силами міру в їжі і напоях. Твере зість називають правою дорогою, що веде до Царства, – і до того, що всерединінас, і в будуче. А умове діяння, оскільки воно будує і вибілює звичаї ума, і пере водить ум від пристрасности до безпристрасности, уподібнюється до світлого віконця, до якого нахиляється Бог і через нього являється уму.

4 Де смирення і пам’ять про Бога складається із тверезости та уважностиі проти ворогів часто здіймається молитва, там і є місце Боже, або небо в сер ці, в якому боїться затриматися бісівський полк, бо на тому місці пробуває Бог.

5 Нема нічого клопітливішого за многослів’я і лютішого за нестримний язик, і ніщо не може більше поруйнувати стан душі. Те, що ми повсякдень будуємо, вони руйнують, і те, що тяжкою працею збираємо, душа через язик знову розгублює. Що є гірше від цього нестримного зла? Слід обмежити його,пригнітити і навіть змусити, щоб язик служив тільки потребі. Хто може опи сати всю душевну марноту, яка буває від язика?

6 Перші двері, що ведуть до мисленого Єрусалиму, до уважности ума – це розумне мовчання уст, хоч ум ще не безмовствує. Другі двері – помірна здержливість від їжі й пиття. Треті двері – постійна пам’ять та роздуми про смерть, що очищають ум і тіло. Побачивши якось красу останньої, здивувався й насолодився дух мій, а не око, і захотів мати її за супутницю життя, і став дбати про її красу і честь. Яка ж вона смиренна, радостепечальна, розсудлива, страшиться майбутніх заслужених мук, боїться мінливости життя, із тілеснихочей виточує живу цілющу воду, а з мислених очей випускає джерело прему дрої мислі, що, дзюркочучи та граючи, веселить смисл. Оцю дочку Адамову,про яку кажу, себто пам’ять про смерть, запрагнув я завжди мати за співжи тельку, з нею засинати, з нею розмовляти, і, що має настати після кончини, здобути разом із нею, та часто ставало мені на заваді скверне забуття – темна дочка диявола.

7 Є така битва, коли лукаві духи потай воюють із душею через помисли. Сама-бо невидима, тому й оті ворожі сили приходять на неї з невидимою бранню, відповідно до її природи. І можна бачити між нею та ними і зброю, і вій сько, і хитрі підступи, і страшну битву, і бій ратників, і перемоги, і поразкиобох військ. Тільки одного бракує цій мисленій битві, про яку повчаємо, по рівняно з битвою чуттєвою – часу початку бою. На чуттєвій війні визначають і час, і спосіб, як воювати, а мислена брань несподівано, без попередження, нападає на саме серце та умертвлює душу гріхом. Чому і навіщо цей подвиг, чого ця битва піднімається проти нас? Тому що не виконуємо Божої волі, про яку молимося, промовляючи: “Нехай буде [в нас] воля Твоя” (Мт. 6, 10). Цяволя – Божі заповіді. І коли хтось у Господі перейшов своїм умом від бісів ської зваби до великої тверезости, той пильнуватиме їхніх входів і підступів, укладених мрійливістю, і, здобувши досвід, виявлятиме їх. Тому й Господь,проти скверних бісів спрямовуючи намір, передбачаючи їхні помисли, поста вив проти їхніх замірів свої заповіді із забороною.

8 Коли звикнемо до здержливости та втечі від зол, що находять на нас, ви творені п’ятьма відчуттями, тоді зможемо й серце оберігати з Ісусом, і Вінпросвічуватиме наше серце, і з теплим бажанням благости наш ум пізнава тиме Його. Адже не задля чогось іншого постановили ми очищати серце, як задля того, щоб – коли постійна уважність розвіє хмару лукавства, що вийшлаз простору серця, – ми ясно побачили Сонце правди, Ісуса, і частково просві тилися в умі словами Його величі. Бо ж вони стають відомі не всім, а тільки тим, котрі очищають свій помисел.

9 Повсякдень подобає чинити себе таким, яким належить стати перед Бо гом. Говорить-бо пророк Осія: “…пильнуй любов та правду і чекай на Богатвого постійно” (Ос. 12, 7). А ще Малахія каже від Божого імени: “Син ша нує батька, а слуга господаря, коли ж я батько, то де моя пошана? Коли я господар, де страх передо мною? – каже Господь сил” (Мал. 1, 6). І апостол: “…очистьмо себе, – промовляє, – від усякої скверни тіла і духа” (2 Кр. 7, 1). І премудрість говорить: “Більш ніж щось інше пильнуй своє серце, бо з нього б’ють життя джерела” (Прип. 4, 23). І Господь Ісус Христос рече: “Очисть но спершу середину чаші й миски, щоб і назовні були чисті” (Мт. 23, 26).

10 Невчасні бесіди породжують у слухачів або ненависть до нас, або докорий глум тих, хто бачить безумність слів, або осквернення совісти, чи осуджен ня від Бога і печаль Святого Духа, що гірше від усього іншого.

11 Хто очищає своє серце і заради Господа з корінням вириває гріх, і тру диться задля божественного споглядання, і бачить умом те, що невидиме для багатьох, – не має через це проти когось поставати. Нема серед сотворінь нікого чистішого за безплотного, нікого розумнішого за ангела. Але диявол, коли вознісся, був скинутий із небес, як блискавиця, бо його високомудрістьбула як нечистота перед Богом. Відомо, як працюють золотошукачі, – непо мітно для інших.

12 Каже апостол, що той, хто подвизається, “стримується від усього” (1 Кр. 9, 25), бо неможливо їсти досита і воювати проти начал, і невидимих властей, і зловорожих лукавих сил, будучи зв’язаним цією злостраждальною плоттю, що завжди похотіє проти духа. “Бо Царство Боже не їжа і не пиття” (Рм. 14, 17). “Прагнення тіла вороже Богові, бо не кориться законові Божому, та й не може” (Рм. 8, 7), – каже апостол. А не може тому, що саме воно земне, змішане із жовчю, кров’ю та слизом, завжди поривається додолу, завжди має пристрасті до земного й насолоджується минущими насолодами цього віку. “Прагнення тіла (веде) до смерти… Тілесні не можуть подобатися Богові” (Рм. 8, 6.8).

13 Багато смирення потрібно нам, що дбаємо про береження ума заради Го спода; найперше перед Богом, а тоді перед людьми. Багатьма способами слід нам сокрушати серце, навчаючись усього, що смиряє. А сокрушати й смирятисерце вміє пам’ять про наше попереднє життя в миру, якщо добре все пам’я таємо і розглядаємо в умі всі наші согрішення, вчинені від дитинства, окрімплотських, – шкідливо-бо про них згадувати. Ця пам’ять уміє і смиряти, і по роджувати сльози, і зворушувати нас усім серцем на благодарення Бога – так само, як і постійна невідступна пам’ять про смерть. Ця-бо породжує і плач з якоюсь солодкістю і радістю, і тверезість ума. Мудрування, котре спонукає звисока дивитися на землю, добре смиряється пам’яттю про страсті Господа нашого Ісуса Христа, коли пам’ять усі їх збере і згадає. Від цього бувають і сльози. Крім того, смиряють душу і численні Божі благодіяння щодо нас, які можна перерахувати й розглянути, бо маємо битву із гордими бісами.

14 Не відмовляйся через самолюбство від цього спасенного лікування душі. Бо інакше ти – не Христовий учень і навіть не наслідувач апостола Павла, щокаже: “Я не достойний зватися апостолом” (1 Кр. 15, 9). І ще каже, що спочатку хулив, переслідував і допікав. Чи бачиш ти, гордовитий, що святий не за був свого попереднього життя? Та й усі святі від сотворення світу й донинізодягалися в цю найостаннішу Божу одіж. Тому й сам Господь наш Ісус Хри стос, неосяжний, і недовідомий, і невимовний Бог, бажаючи показати путь життя вічного і святости, був зодягнений у смирення протягом цілого свого життя в тілі. Тому-то святе смирення слушно подобає назвати божественноючеснотою, і владичною заповіддю, і посудиною. І ангели, і всі світлі й боже ственні сили навчаються цієї чесноти і зберігають її, знаючи, яким падіннямупав загорділий сатана. Як образ того, як слід боятися ангелам і людям, ле жить лукавий у безодні, бо виявився найбезчесніший з усіх істот перед Богом через свою гординю. Знаємо й те, яким падінням упав Адам через гординю.Маючи, отож, стільки зразків високотворної чесноти, завжди всілякими спо собами смиряймося, наскільки можливо, вживаючи їх. Смирімося душею, і тілом, і мудруванням, і бажанням, і словами, і помислами, й образом, і зовні, і всередині, де слід найбільше пильнувати, щоб сущий за нас Ісус Христос, Син Божий і Бог, не був проти нас. “Господь гордим противиться, смиренним же дає благодать” (Прип. 3, 34). І ще: “Осоружний Господеві – кожен гордий серцем” (Прип. 16, 5). І: “Хто принижується – [буде] вивищений” (Лк. 18, 14). І: “Навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем” (Мт. 11, 29). Тому будьмо уважні.

15 “Зважайте на самих себе, – каже Спаситель, – щоб часом серця ваші не обтяжилися обжирством, пияцтвом та життєвими клопотами” (Лк. 21, 34). Той, хто чинить подвиг, “стримується від усього” (1 Кр. 9, 25). Знаючи все це, що сказано про нас у Божественному Писанні, проживаймо здержливо нашежиття. Передовсім навчімо тіло за чеснотливим чином і звичаєм відверта тися від численних страв, подаючи йому їжі в міру. Так найлегше вгамувати навіть заворушення пожадливости і підкорити її владиці, себто словесності,а якщо сказати все по правді – то й порухи гніву, і легко віддалимося від ін ших прогрішень. Тому досвідчені в чеснотах вважають за чесноту цілковиту здержливість, себто віддалення від усякого лукавства. Найпершою причиною чистоти є Бог – причина й Податель усього доброго – та помірна й повсякдень однакова здержливість від багатьох страв.

16 Сатана перечить Богові, щоб не сталася воля Божа, себто Божі заповіді. Він воює проти Бога тим, що не дає нам сповнити заповідей. Бог хоче, абичерез нас звершувалася Його всесвята воля, себто, як я вже сказав, Його божественні й животворні заповіді, через нас і з Його допомогою, руйнуючи згуб ні наміри лукавого. Безглузді бажання ворога, котрий намагається опиратися Богові і цим порушувати Божі заповіді, Бог сам руйнує людською неміччю.Сам подивись, чи не так воно? Тож усі заповіді божественного Євангелія є за коном для трьох сил душі і чинять її здоровою, коли вона сповнює те, що вони велять. Проти цих трьох сил душі диявол воює вдень і вночі. А якщо сатана воює із трьома силами явно, то воює із заповідями Христовими. Христос-бодає свої заповіді як закон для трьох сил душі – гнівливої, пожадливої і словес ної. Дивися, що сказано в Євангелії: “Кожний, хто гнівається на брата свого, підпаде судові” (Мт. 5, 22), – та й інші заповіді зцілюють гнів. А ворог своєю чергою намагається перекрутити цю заповідь та інші, схиляючи до суперечок, злопам’ятности і заздрощів. Знає і сам супостат, що наставником гнівливої сили є [сила] словесна, і в неї, як я вже сказав, пускає стріли через помисли образами заздрощів, бажанням суперечок, чварів, лести, марнослав’я і цимспонукає словесну силу облишити своє начальство, віддати його гнівові й по лишити його без усякої управи. А гнів, відкинувши керманича, виносить через уста слова, які спочатку було вкладено в серце, які були приховані в нашомусерці через ворожі помисли й недбальство ума. Тоді видно, що серце напов нене не божественним Духом і божественними гадками, а гріхом, як сказав Господь: “Бо з переповненого серця говорять його уста” (Лк. 6, 45). Коли ж лукавий змусить людину вимовити ті слова, яких сам її навчив, то скаже вона братові своєму не тільки “нікчема” чи “дурень”, а й інші дошкульні слова, і багато разів дійде до вбивства. Отаке чинить лукавий проти Бога, який дав заповідь не гніватися даремно. Можна було б і не дійти до дошкульних слів, якби на початку прилогу прогнати його від серця внутрішньою уважністю і молитвою. Так всегубитель здійснює свої наміри, якщо вкладеними в серце помислами вдасться йому зруйнувати Божу заповідь.

17 Що ж божественна заповідь наказує пожадальній силі? “Хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею у своїм серці” (Мт. 5, 28).Знаючи, що Бог дав таку заповідь, лиходій плете на неї сіті. Віддаливши пред мет, що може викликати пожадання, він підіймає брань всередині, змальовує в умі яскраві образи та блудні картини, часом дає чути і слова, що спонукають на пристрасть, та інше, що можуть побачити ті, в кого досвідчений ум.

18 Яка ж є заповідь щодо словесної сили? “А я кажу вам, не клястися зовсім… Хай буде ваше слово: Так, так; Ні, ні” (Мт. 5, 34.37). І ще: “Хто не зречеться всього, що має, не може бути моїм учнем” [Лк. 14, 33]. “Входьте вузькимидверима” (Мт. 7, 13). Це все заповіді, що стосуються словесної сили. Отож су постат, ніби бажаючи перемогти якогось відважного воєводу, себто словесну силу, помислами черевобісся та недбальства відводить її від здорового глузду. Так вона втрачає свою владу над іншими душевними силами, а він глузує з неї, як із п’яного воєводи, і насилає на неї цей змій гнів і похіть – служителів своїх бажань. А інші сили, себто пожадальна і гнівлива, коли словесна силапокине їх, вживають п’ять наших почуттів як своїх служителів, щоб явно со грішати. А прогрішення бувають такі: очі стають цікавими, бо нема ума, якийзавів би їх усередину, і вуха люблять слухати про пусті речі, і дотик розсла блюється, і уста нестримні, і руки торкаються, чого не слід. За цими замістьправди йде неправда, замість чеснотливости – блуд, замість мужности – бояз нь. Це-бо три–чотири головні чесноти, себто правда, мудрість, чеснотливість і мужність, що керують трьома силами душі. А коли три сили душі добре керовані, то стримують почуття від безглуздих недоречних учинків. І тоді, коли в умі тиша, а його силами керує божественна сила і вони слухняні, умові легше воювати в мисленій брані. Коли ж він неуважністю ослаблює свої сили, перемагають його ворожі прилоги і він переступає божественні заповіді, а за переступом іде або покаяння – відповідне переступові, або мука в будучому віці. Тож добре умові завжди трезвитися, бо через тверезість він стає таким, яким має бути за природою, та істинним хоронителем Божих заповідей.

19 Коли духи лукавства оточать і обнесуть душу стіною і зв’яжуть путами мороку, то не може вона помолитися так, як хоче, через пітьму, що в ній, ботайно зв’язана і сліпа на внутрішні очі. А коли почне молитися до Бога і трезвитися молитвою, тоді звільниться від пітьми, а інакше неможливо звільнити ся. Тоді дізнається душа, що всередині серця є інше боріння й інший потайний опір, і інша брань помислів лукавих духів, про що свідчить і Святе Писання. Каже Писання: “Коли вельможі гнів на тебе запалає, не кидай твого місця” (Проп. 10, 4). А “його місце” – це кріпке стояння ума в чесноті і тверезість, стояння-бо є і при чесноті, і при злобі. Сказано-бо: “Блажен муж, що не ходив на раду безбожних, і на путі грішних не стояв” (Пс. 1, 1). Та й апостол каже: “Стійте, отже, підперезавши правдою бедра ваші” (Еф. 6, 14).

20 Тримаймося міцно за Христа, бо багато є таких, що силкуються забратиЙого із душі. Тримаймося, щоб Ісус не зник у натовпі помислів, що юрмляться в душі. Без душевного труду Його неможливо кріпко тримати. Доторкнімо ся до Його життя в тілі, щоб проводити своє життя зі смиренням. Тримаймося Його страстей, щоб переносити нам скорботи, наслідуючи Його. Пізнаваймо Його невимовний промисел сходження до нас, щоб, солодко відчувши Його душею, зрозуміли ми, що благий Господь. А, крім цього всього, навіть і передусім цим віруймо безсумнівно Його словам. Повсякдень очікуймо Його промислу щодо нас, і хай би там що з нами сталося, приймаймо благодарно й рев но. Щоб ми звикли дивитися тільки на Бога, що всім управляє божественними словами премудрости. І якщо все це виконаємо, тоді ніколи не опинимося далеко від Бога. Благочестя, як казав один із богоносних і досконалих духом мужів, – це недосконала досконалість.

21 Хто дає добрий викуп за своє життя і повсякчас думає й пам’ятає просмерть і премудро цією пам’яттю відтягує ум від пристрастей, той і повсякчасні нашестя бісівських прилогів запримітить швидше від того, хто про вадить своє життя, не пам’ятаючи про смерть, очищуючи серце тільки задлязнання і не зберігаючи печалі й плачу. Такий, думаючи, що бистрим розу мом перемагає всі пристрасті, зв’язаний насправді однією пристрастю, якої не знає, яка гірша за всі, і часто через високомудрість падає далеко від Бога. Подобає такому вельми трезвитися, щоб не згубив розуму, пишаючися. Каже апостол Павло, що “знання роздимає” (1 Кр. 8, 1) душі, які збирають його звідусюди, і вони пишаються перед тими, кого вважають за менших, у них, думаю, нема іскри любови будуючої. А хто по всяк вечір пам’ятає про смерть, той швидше, ніж інший, бачить нашестя бісів і перемагає їх і проганяє.

22 Солодка пам’ять про Бога, себто про Ісуса, із сердечним гнівом та спасен ною гіркотою руйнує всі підступи помислів: розуміння, слова, марева, темніуявлення, – коротко кажучи, все чим ополчується й нападає всепогубний во рог, який шукає, як би поглинути душі. Коли ж призиваємо Ісуса, Він легко все спалює. Не в чому іншому наше спасення, як тільки в Христі Ісусі. Та й сам Спаситель каже: “Без мене ж ви нічого чинити не можете” (Йо. 15, 5).

23 Оберігаючи наше серце на всяк час і мить, вбережемо його від помислів, що потьмарюють дзеркало душі. Віддзеркалюється в ньому і світло на креслюється Ісус Христос – Премудрість і Сила Бога Отця. Всередині серця безнастанно шукаймо Боже Царство, зерно, перлину, закваску – та й усі іншітаїнства знайдемо всередині нас самих, коли очистимо око ума. Тому й Го сподь наш Ісус Христос сказав: “Боже Царство всередині вас” (Лк. 17, 21), показуючи цим, що в серці перебуває божество.

24 Отож тверезість очищує совість так, щоб вона аж світилася. Коли совість так очиститься і ніби засвітиться світлом, тоді розжене велику пітьму. Колипітьму розжене часта істинна тверезість, совість ще покаже потайні діла і через ум тверезістю навчатиме невидимої боротьби і словесної битви: і як ки дати списом в одноборстві, і як добре потрапляти в ціль списами помислів, а ум щоб не був повалений, а ховався за Христом, бажаючи світла замість шкідливої пітьми, – хто пізнав його, той розуміє, про що кажу. Хто скуштував цього світла, того душа прагне його знову й знову і ніколи не насичується ним, а скільки споживає його, стільки ще хоче споживати. Це те світло, що приваблює ум, як сонце приваблює око, світло невимовне, його не опишешсловами, його знає той, хто відчув на досвіді, або, правильніше сказати, вра зився ним, – заповідає мені мовчати, хоч ум і хоче ще насолоджуватися цимисловами. Сказано-бо: “З усіма дбайте про мир і святість, без якої ніхто Госпо да не побачить” (Євр. 12, 14).

25 Подобає нам озброювати гнів тільки проти бісів, що ворогують і яряться помислами проти нас. Послухай, як відбувається в нас повсякчасна брань, і вчини таке: до тверезости додай молитву, адже тверезість очищує молитву, а молитва – тверезість. Тверезість, що пильнує безнастанно, розрізняє тих, що хочуть увійти. Заборонивши їм заходити, прикликає на поміч Господа нашого Ісуса Христа, щоб відігнати лукавих. Уважність, заперечуючи їм, забороняє їм. А Ісус, якого прикликаємо, проганяє бісів з їхніми мріяннями.

26 Вельми пильно бережи свій ум. Коли розрізниш помисел, заперечуй йому і відразу приклич Христа, щоб відплатити помислові. Солодкий Ісус, поки тище говоритимеш, відповість тобі: “Ось прийшов я, щоб подати тобі заступництво”. А ти, коли вороги цілковито втихнуть під дією молитви, знову пиль нуй свій ум. Ще прийдуть хвилі, більші за попередні, в яких тоне душа, але й Ісус, коли Його розбудить учень, заборонить лукавим вітрам, як Бог (Мт. 8, 25-26). А ти, коли звільнишся від нападів на якийсь час чи мить, прославляй Того, Хто спас тебе, і помишляй про смерть.

27 Живімо з якнайбільшою уважністю серця у душевному відчутті. Уважність-бо й молитва повсякдень в одному запрягу уподібнюються до вогня ної колісниці, на якій був узятий до неба пророк Ілля, бо й вони підносять того, хто причащається їх, на висоту. Що ще скажу? У того, хто вправляється у тверезості або намагається вправлятися, серце стає чисте, як мислене небо із сонцем, місяцем і зорями; серце стає вмістилищем невмістимого Бога за таїнственним видінням і восходженням. Той, хто має любов до божественної чесноти, нехай намагається кожної миті промовляти ім’я Господнє і пильнослова переводити в діла. І хто певними зусиллями стримує п’ять почуттів, через які душа зазнає шкоди, тим самим полегшує своєму умові подвиг сердеч ний і битву. Тож забороняй приходити зовнішнім уявленням і божественною майстерністю борися з безплотними помислами, котрих вони породжують. Трудом чувань проганяй сластолюбство, будь здержливий щодо їжі та пиття, достатньо виснажуй тіло, щоб сердечна битва стала легкою для тебе, – длясвого добра це робиш, а не для когось іншого. Муч свою душу, помишляю чи про смерть, пам’яттю про Ісуса Христа зосереджуй розпорошений ум. Та вночі ум здебільшого буває ясний від світлих видінь Бога і божественного.

28 Не відмовляймося від трудів та тілесних подвигів; із землі-бо виростає пшениця, а з трудів – духовна радість і досвід доброго. Не обманюймо своюсовість, коли вона розмовляє з нами про спасенні й діяльні, про належні й по трібні справи, а зокрема тоді, коли совість очиститься дійовою, діяльною і тонкою тверезістю ума. Тоді вона виносить доречний і безсумнівний вирокзавдяки своїй чистоті. Тому не годиться її обманювати, бо вона сповіщає все редині душі про життя, вгодне Богові, і, гостро докоряючи душі, що колись гріхами обагрила смисл, вказує на виправлення прогрішень, радячи каятися серцю, що согрішило, солодкою бесідою показуючи зцілення.

29 Коли дерево горить, дим від нього виїдає людям очі, зате потім вони ба чать світло і насолоджуються тим, що спершу їм дошкуляло, – так і уважність, якщо безнастанно зберігати її, дуже обтяжує. Коли ж приходить Ісус, якогоприкликаємо, Він молитвою просвічує серце, а пам’ять про Нього і просвіт лення подає найкраще добро.

30 Наш ворог звик по-всякому непокоїти наш ум, бо хоче, щоб ми, сотворені на образ Божий, їли порох, як і він, і повзали на череві. Тому й сказав Бог: “Я покладу ворожнечу між тобою” (Бут. 3, 15) і ним. Тому подобає повсякчасзітхати до Бога, щоб нам не зашкодили диявольські розпалені стріли. “Охо роню його, – каже Бог, – бо він пізнав ім’я моє” (Пс. 90, 14). І ще: “Спасення Його близьке для тих, що бояться Його” (Пс. 84, 10).

31 Блаженний апостол, вибрана посудина, що говорить у Христі, маючи ве ликий досвід внутрішньої, невидимої і мисленої брані, яка точиться і в нас, пише до ефесян: “Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал,проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах” (Еф. 6, 12). А апостол Петро каже: “Будьте тверезі і чу вайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти. Противтеся йому, сильні вірою” (1 Пт. 5, 8-9). А Господь наш Ісус Христос, розповідаючи про різні настрої тих, що слухають євангельські слова, каже: “Потім приходить диявол і вириває геть з їх серця слово, – себто лукавим забуттям викрадає його, – щоб вони не увірували та й не спаслися” (Лк. 8, 12). І знову каже апостол: “Мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий, але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума і підневолює мене законові гріха” (Рм. 7, 22-23). Вони говорили це, щоб нас повчити, і виявити те, що приховане від нас.

32 Розум звик якось пишатися, вважаючи себе вищим за інших, коли нема в ньому докорів собі та смирення, що завдяки їм буває пізнання своєї немочі. Будемо думати так, слухаючи того, хто каже: “Брати, я не вважаю, що осягнув уже мету; на одне лиш зважаю: забуваю те, що позаду, і змагаюся до того, що попереду, женусь до мети, по нагороду високого Божого покликання в Христі Ісусі” (Флп. 3, 13-14). І ще: “Тож і я біжу, та не як навманці; веду кулачнийбій, не як повітря б’ючи, а умертвляю своє тіло і поневолюю, щоб, проповіду ючи іншим, я сам, бува, не став непридатним” (1 Кр. 9, 26-27). Чи бачиш, яке смирення і поривання до чеснот? Чи бачиш, яке смирення у святого Павла, такого великого мужа? Христос казав, що прийшов у світ спасти грішників, з яких перший я. Тому треба нам смирятися, коли наша природа така лиха. Що-бо є гірше від тлінности? Подобає нам і про Бога пам’ятати, бо на це ми й сотворені. Та й здержливости годиться навчатися, щоб легко було нам іти за нашим Богом.

33 Неможливо зовнішній людині бути чистою від гріхів, коли віддає себе на поталу помислам, і неможливо, коли з серця не викорінені лукаві помисли,не переходити до лукавих діл. Причиною перелюбного погляду й потьмарен ня є те, що спочатку внутрішнє око вчинило перелюб. Причиною бажанняслухати про стидкі речі є те, що душевними вухами слухаємо бісів, які всередині нашіптують нам. Мали б ми заради Господа очищувати себе всереди ні й зовні, кожен з нас має пильнувати свої почуття й повсякдень очищати від пристрасних гріховних дій. І як колись через нерозуміння ми оберталися у світі в суєті нашого ума й над нашим умом і почуттями запанувала гріховна зваба, так подобає нам, що перейшли до життя в Бозі, служити цілим умом і почуттями живому й істинному Богові і Божій правді та бажанням.

34 Спочатку йде прилог, потім – змішування, потім з’єднання, потім полонення, також пристрасть, що укріпилася завдяки частому повторенню й звич ці. Ось поле битви, що постає у нас, в якій треба здобути перемогу; так її описували і святі отці.

35 Прилог, кажуть, – це простий помисел або уявлення про якусь річ, щодопіру зродилося в серці і стало перед умом. Змішування – це розмова, при страсна або безпристрасна, з цим уявленням. З’єднання – схильність душі до цього уявлення і насолодження ним. Полонення – насильне й мимовільне відведення серця, що триває довго, і згубне змішування нашого благого стану з тим уявленням. А власне пристрасть – це те, що надовго оселяється в душі з пристрасністю до чогось. З цього всього в першому нема гріха, у другому –не завжди, у третьому – залежно від стану подвижника, а битва стає причи ною вінців чи мук.

36 Полонення буває різне: одне під час молитви, а інше – не під час молитви.А пристрасть безсумнівно підпадає або під покаяння такої ж сили, або під бу дучу муку. Хто опирається першому, себто прилогу, або безпристрасно думає про нього, той одним махом відтинає все стидке. У такій брані лукавих бісів проти іноків і не іноків бувають і перемоги, і поразки. Переможці здобувають вінці, а ті, що согрішили й не покаялися, зазнають мук. Тож чинімо подвигмислено проти них, щоб не перевести нам їхні лукаві поради в гріховні чут тєві діла. Відтинаючи від серця гріх, віднайдемо Царство Боже, що всередині нас, і таким вельми добрим діянням назавжди збережемо чистоту свого серця й умиління до Бога.

37 Багато серед іноків не знають, що таке зваба ума, якої ум зазнає від бісів.Вони дбають про діяння і не турбуються про ум, живуть просто, без хитрощів. Гадаю, що вони, не пізнавши чистоти серця, зовсім не бачать внутріш ньої пітьми від пристрастей. Ті, що не знають брані, про яку говорить апостол Павло, і на досвіді ще не навчилися стояти в доброму, вважають за падіннятільки вчинені гріхи, навіть не думаючи про перемоги й падіння, котрі бува ють у думці. Бо цього не видно звичайним оком, це речі невимовні, відомі тільки Богові – Подвигоположнику – та совісті самого подвижника. Думаю, що це про них так говорить Писання: “Вони… [кажуть]: Мир! – тоді як немамиру” [Єз. 13, 10]. За братів, що такими є через свою простоту, подобає мо литися і повчати їх, наскільки можна, щоб уникали лихих учинків. А ті, що мають божественне бажання, щоб очистився душевний зір, для цих є інше Христове діяння та інше таїнство.

38 Справжня пам’ять про смерть містить у собі численні чесноти. Вона по роджує плач, вона – спонука здержуватися від усього, спомин геєни, мати молитви та сліз, береження серця, безпристрасність щодо тлінного, бо воно тлінне, джерело бистрого розуму з розсудливістю. Їхні діти – сугубий страхБожий, очищення серця від пристрасних помислів – містять у собі числен ні Божі заповіді. У ній видно повсякчасний подвиг, який нелегко перемогти. Ним клопочуться численні Христові подвижники.

39 Випадок чи напасть, що сталася несподівано, немало розпорошує уваж ність думки і, відірвавши ум від добрих намірів та від чеснотливого і доброго настрою, гріховно схиляє до сперечання та чвар. Причиною цієї нашої згуби є те, що зовсім не пильнуємося від спокус.

40 Ніщо не зашкодить нам, ніщо нас не опечалить із тих скорбот, що ста ються з нами щодня, коли, бачачи їх, повчимося з них того, про що говорить божественний апостол: “Та й усі, що побожно хочуть жити у Христі Ісусі, будуть переслідувані” (2 Тм. 3, 12). Йому слава навіки віків. Амінь. реподобний отець наш Никифор, що звершив свій подвиг на Афонській горі, названій Святою, прославився близько

1340 року. Він навчав Григорія Солунського і вів його у тайни високого вчення подвижницької любомудрости, як і сам десь про це розповідає. За безклопітною безмовністю пильнуючи тільки себе,через попереднє з’єднання із самим собою, невимовно з’єднався із верховним Повелителем усього світу, відчувши в серці блаженне просвіт лення благодаті. Відтоді він щедро наповнився неповторно обожненнямі боготворним даром. Цією книжечкою блаженний по-батьківськи пере дав цей дар і нам, якщо хочемо сподобитися таких самих почестей, як він. У цій книжечці він зібрав усі місця із святих отців, що пояснюютькористь тверезости, уважности й молитви, додавши від себе і про природне й майстерне істинне мистецтво, кращого за яке ніхто не придумає, – мистецтво введення ума в серце з допомогою дихання і прикли кання Господа Ісуса, як найправедніше мірило священної тверезости.Він перший поставив для тих, що хочуть спастися, драбину чистої зосе редженої молитви і благ, що походять від неї, як якийсь новий Велесаїл, влаштувавши духовним будуванням.Тож піднімайтеся, піднімайтеся всі, хто бажає, щоб у ньому оселив ся Христос, та хоче переобразитися за образом Святого Духа від слави в славу й поступово обоготворитися і сподобитися світлого насліддя тих, що спасаються.