1 Наближалося ж свято Опрісноків, що Пасхою зветься.
2 А первосвященики й книжники стали шукати, як би вбити Його, та боялись народу.
3 Сатана ж увійшов у Юду, званого Іскаріот, одного з Дванадцятьох.
4 І він пішов, і почав умовлятися з первосвящениками та начальниками, як він видасть Його.
5 Ті ж зраділи, і погодилися дати йому срібняків.
6 І він обіцяв, і шукав відповідного часу, щоб їм видати Його без народу.
7 І настав день Опрісноків, коли пасху приносити в жертву належало.
8 І послав Він Петра та Івана, говорячи: „Підіть, і приготуйте нам пасху, щоб її спожили ми“.
9 А вони запитали Його: „Де Ти хочеш, щоб ми приготували?“
10 А Він їм відказав: „Ось, як будете входити в місто, стріне вас чоловік, воду несучи у глекові, — ідіть за ним аж до дому, куди він увійде.
11 І скажіть до господаря дому: Учитель питає тебе: „Де кімната, в якій споживу зо Своїми учнями пасху?“
12 I він вам покаже велику горницю вистелену: там приготуйте“.
13 І вони відійшли, і знайшли, як Він їм говорив, — і зачали там готувати пасху.
14 А коли настав час, сів до столу, і апостоли з Ним.
15 І промовив до них: „Я дуже бажав спожити цю пасху із вами, перш ніж муки прийму.
16 Бо кажу вам, що вже споживати не буду її, поки сповниться в Божому Царстві вона“.
17 Узявши ж чашу, і вчинивши подяку, Він промовив: „Візьміть її, і поділіть між собою.
18 Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного, доки Боже Царство не прийде“.
19 Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: „Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене!“
20 По вечері так само ж і чашу, говорячи: „Оця чаша — Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається.
21 Та однак, — за столом ось зо Мною рука Мого зрадника.
22 Бо Син Людський іде, як призначено; але горе тому чоловікові, хто Його видає!“
23 А вони почали між собою питати, котрий з них мав би це вчинити?
24 І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого.
25 Він же промовив до них: „Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчинцями звуться.
26 Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник — як слуга,
27 Бо хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуговує? Чи не той, хто сидить при столі? А Я серед вас, як слуга.
28 Ви ж оті, що перетривали зо Мною в спокусах Моїх,
29 і Я вам заповітую Царство, як Отець Мій Мені заповів,
30 щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм, і щоб ви на престолах засіли судити дванадцять племен Ізраїлевих“.
31 І промовив Господь: „Симоне, Симоне, — ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю.
32 Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!“
33 А той відказав Йому: „Господи, я з Тобою готовий іти до в’язниці й на смерть!“
34 Він же прорік: „Говорю тобі, Петре, — півень не заспіває сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене“…
35 І Він їм сказав: „Як Я вас посилав без калитки, і без торби, і без сандаль, — чи вам бракувало чого?“Вони ж відказали: „Нічого“.
36 „А тепер — каже їм — хто має калитку, нехай візьме, теж і торбу; хто ж не має, нехай продасть одіж свою та й купить меча.
37 Говорю бо Я вам, що виконатися на Мені має й це ось написане: „До злочинців Його зараховано“. Бо те, що про Мене, виконується“.
38 І сказали вони: „Господи, ось тут два мечі“. А Він їм відказав: „Досить!“
39 І Він вийшов, і пішов за звичаєм на гору Оливну. А за Ним пішли учні Його.
40 А прийшовши на місце, сказав їм: „Моліться, щоб не впасти в спокусу“.
41 А Він Сам, відійшовши від них, як докинути каменем, на коліна припав та й молився,
42 благаючи: „Отче, як волієш, — пронеси мимо Мене цю чашу! Та проте — не Моя, а Твоя нехай станеться воля!“
43 І Ангол із неба з’явився до Нього, — і додавав Йому сили.
44 А як був у смертельній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю.
45 І, підвівшись з молитви, Він до учнів прийшов, і знайшов їх, що спали з журби.
46 І промовив до них: „Чого ви спите? Уставайте й моліться, щоб не впасти в спокусу!
47 І, коли Він іще говорив, ось народ з’явився, і один із Дванадцятьох, що Юдою зветься, ішов перед ними. І він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати Його. [Бо він знака їм дав був: кого я поцілую, то Він!“].
48 Ісус же промовив до нього: „Чи оце поцілунком ти, Юдо, видаєш Сина Людського?“
49 А ті, що були з Ним, як побачили, що має статись, сказали Йому: „Господи, — чи мечем нам не вдарити?“
50 І, один із них рубонув раба первосвященикового, — та й відтяв праве вухо йому.
51 Та Ісус відізвався й сказав: „Лишіть, — уже досить!“І, доторкнувшись до вуха його, у здоровив його.
52 А до первосвящеників і влади сторожі храму та старших, що прийшли проти Нього, промовив Ісус: „Немов на розбійника вийшли з мечами та киями.
53 Як щоденно Я з вами у храмі бував, не піднесли на Мене ви рук. Та це ваша година тепер, і влада темряви“.
54 А схопивши Його, повели й привели у дім первосвященика. Петро ж здалека йшов слідкома.
55 Як розклали ж огонь серед двору, і вкупі сиділи, сидів і Петро поміж ними.
56 А служниця одна його вгледіла, як сидів коло світла, і, придивившись до нього, сказала: „І цей був із Ним!“
57 І відрікся від Нього він, твердячи: „Не знаю я, жінко, Його!“
58 Незабаром же другий побачив його та й сказав: „І ти від отих“. А Петро відказав: „Ні, чоловіче!“
59 І як часу минуло з годину, хтось інший твердив і казав: „Поправді, — і цей був із Ним, бо він галілеянин“.
60 А Петро відказав: „Чоловіче, — не відаю, про що ти говориш“… І зараз, як іще говорив він, півень заспівав.
61 І Господь обернувся й подививсь на Петра. А Петро згадав слово Господнє, як сказав Він йому: „Перше, ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“.
62 І, вийшовши звідти, він гірко заплакав!
63 А люди, які ув’язнили Ісуса, знущалися з Нього та били.
64 І, закривши Його, вони били Його по обличчі, і питали Його, приговорюючи: „Пророкуй, хто то вдарив Тебе?“
65 І багато інших богозневаг говорили на Нього вони…
66 А коли настав день, то зібралися старші народу, первосвященики й книжники, і повели Його в синедріон свій,
67 і казали: „Коли Ти Христос, скажи нам“. А Він їм відповів: „Коли Я вам скажу, — не повірите ви.
68 А коли й поспитаю вас Я, — не дасте Мені відповіді.
69 Незабаром Син Людський сидітиме по правиці сили Божої!“
70 Тоді всі запитали: „То Ти Божий Син?“А Він їм відповів: „Самі кажете ви, що то Я“.
71 А вони відказали: „Нащо потрібні ще свідки для нас? Бо ми чули самі з Його уст!“