1 Праведний умирає, і немає нікого, хто б узяв це до серця, і мужі побожні беруться зо світу, і немає такого, хто б те зрозумів, — що від зла забирається праведний з світу!
2 Він відходить із миром; на ложах своїх спочивають, хто ходить прямою дорогою.
3 Та наблизьтесь сюди, ви сини чарівниці, насіння чужоложникове та блудниці, —
4 над ким розкошуєте ви, над ким розкриваєте рота, висовуєте язика? Хіба ви не діти переступу, насіння брехні,
5 ви, що палитесь пристрастю серед дубів, під деревом кожним зеленим, що дітей над потоками ріжете, під скельними щілинами?
6 У гладеньких каміннях потоку твій уділ, — вони, вони доля твоя! І їм ти лила жертву литу, хлібну жертву приносила! Чи цим Я заспокоєний буду?
7 На горі на високій та висуненій ти поставила ложе своє, і туди ти приходиш приносити жертви.
8 І ти за дверима й одвірком кладеш свого пам’ятника культового, бо ти відступила від Мене, обнажаєшся й входиш, поширюєш ложе своє, і складаєш умову собі з одним з тих, що з ними ти любиш лежати, де місце нагледиш.
9 І ти до Молоха з оливою ходиш, і намножуєш масті свої; і посилаєш далеко своїх посланців, і знижаєшся аж до шеолу.
10 Ти змучувалась на численних дорогах своїх, але не казала: „Зрікаюсь!“Знайшла ти оживлення сили своєї, тому не ослабла.
11 І за ким побивалася ти та лякалась, що невірною стала й Мене не згадала, не клала на серці своєму? Хіба не тому, що мовчав Я від віку, то ти не боїшся Мене?
12 Я виявлю про справедливість твою та про вчинки твої, — та вони не поможуть тобі!
13 Як ти будеш кричати, нехай порятує тебе твоя зграя божків. Але вітер усіх їх розвіє, схопить подих; хто ж на Мене надіється, землю вспадкує й гору святую Мою одідичить!
14 І Він каже: Будуйте дорогу, будуйте дорогу, почистьте дорогу, заберіть перешкоди з дороги народу Мого!
15 Бо так промовляє Високий і Піднесений, повіки Живущий, і Святий Його Ймення: Пробуваю Я на Височині та в святині, і з зламаним та з упокореним, щоб оживляти духа скромних, і щоб оживляти серця згноблених!
16 Бож не вічно Я буду судитись, і не завжди Я гніватись буду, бо дух з-від обличчя Мого зомлів би, та й душі, які Я вчинив.
17 Я гнівався був за гріх користолюбства його, та й уразив його, заховав Я обличчя Своє й лютував, та пішов він, відступний, дорогою серця свого.
18 Я бачив дороги його, і вздоровлю його, і його поведу й дам потіху для нього й для тих, що сумують із ним.
19 Створю Я плід уст: „Спокій, спокій далекому та близькому!“говорить Господь, і вздоровлю його.
20 А ті несправедливі — як море розбурхане, коли бути спокійним не може воно, і коли води його багно й мул викидають.
21 Для безбожних спокою немає, говорить Господь!