1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї.
2 Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!
3 Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
4 рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом.
5 Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,
6 так що вони пробували в яругах долин, по ямах під земних та скелях,
7 ревіли вони між кущами, збирались під терням, —
8 сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!
9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором.
10 Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,
11 бо Він розв’язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм.
12 По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого.
13 Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
14 немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем.
15 Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє.
16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
17 Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються.
18 З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.
19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.
20 Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся.
21 Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!
23 Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого.
24 Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?
25 Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
26 Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла.
27 Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,
28 ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу.
29 Я став братом шакалам, а струсятам — товаришем,
30 моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої.
31 І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя — зойком плачливим.