2 „Чи має зостатись без відповіді безліч слів? І хіба язиката людина невинною буде?
3 Чи мужі замовчать твої теревені, й не буде кому засоромити тебе?
4 Ось говориш ти: „Чисте моє міркування, і я чистий в очах Твоїх, Боже!“
5 О, коли б говорити став Бог, і відкрив Свої уста до тебе,
6 і представив тобі таємниці премудрости, бо вони — як ті чуда роздумування! І знай, — вимагає Бог менше від тебе, ніж провини твої того варті!
7 Чи ти Божу глибінь дослідиш, чи знаєш ти аж до кінця Всемогутнього?
8 Вона вища від неба, — що зможеш зробити? І глибша вона за шеол, — як пізнаєш її?
9 її міра — довша за землю, і ширша за море вона!
10 Якщо Він перейде й замкне щось, і згромадить, — то хто заборонить Йому?
11 Бо Він знає нікчемності людські та бачить насилля, — і Він не догляне?
12 Тож людина порожня мудрішає, хоч народжується, як те дике осля!
13 Якщо ти зміцниш своє серце, і свої руки до Нього простягнеш, —
14 якщо є беззаконня в руці твоїй, то прожени ти його, і кривда в наметах твоїх нехай не пробуває, —
15 тож тоді ти підіймеш обличчя невинне своє, і будеш міцний, і не будеш боятись!
16 Бо забудеш страждання, — про них будеш згадувати, як про воду, яка пропливла.
17 Від півдня повстане життя, а темрява буде, як ранок.
18 І будеш ти певний, бо маєш надію, і викопаєш собі яму та й будеш безпечно лежати, —
19 і будеш лежати, й ніхто не сполошить, і багато-хто будуть підлещуватися до обличчя твого.
20 А очі безбожних минуться, і згине притулок у них, а їхня надія — то стогін душі!“