1 Слово, що його бачив Ісая, син Амосів, про Юдею та про Єрусалим:
2 І станеться на кінці днів, міцно поставлена буде гора дому Господнього на шпилі гір, і піднята буде вона понад згір’я, — і полинуть до неї всі люди.
3 І підуть численні народи та й скажуть: „Ходіть та зберімось на гору Господню, до дому Бога Якового, і доріг Своїх Він нас навчить, і ми підемо стежками Його! Бо вийде з Сіону Закон, і слово Господнє — з Єрусалиму“.
4 І Він буде судити між людьми, і буде численні народи розсуджувати. І мечі свої перекують вони на лемеші, а списи свої — на серпи. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатись війни!
5 Доме Яковів, — ідіть, і попростуємо в світлі Господньому!
6 Бо Ти був покинув народа Свого, дім Яковів, — бо повні безладдя зо сходу вони, та ворожбитів, немов филистимляни, і накладають із дітьми чужинців.
7 І наповнився край його сріблом та золотом, — і немає кінця його скарбам. І наповнився край його кіньми, — і немає кінця колесницям його.
8 І наповнився край його ідолами, — він кланяється ділу рук своїх, тому, що зробили були Його пальці, —
9 і поклонилась людина, і чоловік упокорився. А Ти їм не даруй!
10 Іди в скелю, і сховайся у порох від страху Господнього, і від пишноти Його величі!
11 Горді очі людини поникнуть, і буде обнижена людська високість, — і буде високим Сам тільки Господь того дня!
12 Бо настане день Господа Саваота на все горде й високе, і на все висунене, — і понижене буде воно,
13 і на всі кедри ливанські, високі та висунені, і на всілякі башанські дуби,
14 і на всі гори високі, і на всі згір’я піднесені,
15 і на всі башти високі, і на всі мури стрімкі,
16 і на всі кораблі із Таршішу, і на все, на що дивимося пожадливо!
17 І понизиться гордість людини, й обнижена буде високість людей, — і буде високим Сам тільки Господь того дня,
18 а божища зовсім минуться!
19 І вони підуть до скельних печер та до пороху в ями від страху Господнього і від пишноти Його величі, коли прийде Він острах збудити на землі!
20 Покине людина того дня божків своїх срібних і божків своїх золотих, що собі наробила була, щоб вклонятись кротам і кажанам,
21 щоб піти у печери й розщілини скельні від страху Господнього і від слави величчя Його, коли прийде Він острах збудити на землі!
22 Відкинься ж собі від людини, що віддих у носі її, бо защо її поважати?