1 І прибув він у Дервію й Лістру. І ото був там один учень, на ім’я Тимофій, син наверненої однієї юдеянки, а батько був геллен.
2 Добре свідоцтво про нього давали брати, що були в Лістрі та в Іконії.
3 Павло захотів його взяти з собою, — і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був геллен.
4 Як міста ж переходили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постанови, які видали в Єрусалимі апостоли та старші.
5 А Церкви зміцнювалися в вірі, і щоденно зростали кількістю.
6 А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну галатську.
7 Дійшовши ж до Мізії, хотіли піти до Вітінії, та їм не дозволив Дух Ісусів.
8 Обминувши ж Мізію, прибули до Троади.
9 І Павлові з’явилось видіння вночі: якийсь македонянин став перед ним і благав його, кажучи: „Прийди в Македонію, і нам поможи!“
10 Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македонію, зрозумівши, що Господь нас покликав звіщати їм Євангелію.
11 Тож відпливши з Троади, прибули ми навпрост у Самотракію, а другого дня до Неаполя,
12 звідтіля ж у Филипи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули ми в цім місті днів кілька.
13 Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посходились.
14 Прислухалася й жінка одна, що звалася Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятір, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив.
15 А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: „Якщо ви признали, що вірна я Господеві, то прийдіть до господи моєї й живіть“. І змусила нас.
16 І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служниця одна, що мала віщунського духа, яка ворожбитством давала великий прибуток панам своїм.
17 Вона йшла слідкома за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: „Оці люди — це раби Всевишнього Бога, що вам провіщають дорогу спасіння!“
18 І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: „У Ім’я Ісуса Христа велю я тобі — вийди з неї!“І того часу той вийшов.
19 А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибуток, схопили Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старших.
20 Коли ж їх привели до начальників, то сказали: „Ці люди, юдеї, наше місто бунтують,
21 і навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не годиться приймати, ані виконувати“.
22 І натовп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх різками сікти.
23 І, завдавши багато їм ран, посадили в в’язницю, наказавши в’язничному дозорцеві, щоб їх пильно стеріг.
24 Одержавши такого наказа, той їх повкидав до внутрішньої в’язниці, а їхні ноги забив у колоди.
25 А північної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув’язнені слухали їх.
26 І ось нагло повстало велике трясіння землі, аж основи в’язничні були захиталися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайдани з усіх поспадали.
27 Як прокинувся ж сторож в’язничний, і побачив відчинені двері в’язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув’язнені.
28 А Павло скрикнув голосом гучним, говорячи: „Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!“
29 Зажадавши ж той світла, ускочив, і тремтячий припав до Павла та до Сили.
30 І вивів їх звідти й спитав: „Добродії! Що треба робити мені, щоб спастися?“
31 А вони відказали: „Віруй в Господа Ісуса, — і будеш спасений ти сам та твій дім“.
32 І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його.
33 І сторож забрав їх того ж часу вночі, їхні рани обмив, — і охристився негайно він сам та його всі домашні.
34 І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога.
35 А коли настав день, то прислали начальники слуг поліційних, наказуючи: „Відпусти тих людей!“
36 І сказав той в’язничний дозорець слова ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. „Отож, вийдіть тепер та й з миром ідіть!“
37 А Павло відказав їм: „Нас, римлян, незасуджених, різками сікли прилюдно, і до в’язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі прийдуть, та й виведуть нас!“
38 Ці ж слова поліційні слуги донесли начальникам. А ті налякались, почувши, що римляни вони.
39 І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.
40 І, вийшовши з в’язниці, прибули вони до Лідії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.