1 А за дев’ятого року, десятого місяця, десятого дня місяця було мені слово Господнє таке:
2 „Сину людський, напиши собі ім’я цього дня, цього самого дня, бо вавилонський цар саме цього дня наступив на Єрусалим.
3 І розкажи притчу на дім ворохобности, та й скажеш їм: Так говорить Господь Бог: Пристав ти котла, пристав та й налий води в нього.
4 Повкладай його кусні до нього, усякий добрий кусок, стегно та лопатку, наповни кістками добірними.
5 Візьми добірніше з отари, розклади під ним дрова, звари його кусні, і щоб у ньому зварилися кості його.
6 Тому так Господь Бог промовляє: Горе місту цьому душогубному, котлові, що іржа його в ньому, і що його іржа не сходить із нього! Кусок за куском повитягуй це з нього; на нього нехай не впаде жеребок!
7 Кров бо його серед нього, — він на голу скелю її помістив, не вилив на землю її, щоб порохом вкрити її.
8 Щоб лютість підійняти, щоб помститися, Я дам його кров на голу скелю, щоб вона непокрита була.
9 Тому так Господь Бог промовляє: Горе місту цьому душогубному, — збільшу огнище й Я!
10 Підклади дров, розпали цей огонь, довари м’ясо, і вилий росіл, а кості хай спалені будуть.
11 І постав його порожнім на вугілля його, щоб він розігрівся, і щоб мідь його розпалилась, і щоб розтопилась у ньому нечистість його, щоб іржа його зникла.
12 Увесь труд надармо пішов, і не зійшла з нього його велика іржа, — в огонь його з його іржею!
13 У твоїй нечистоті є розпуста. За те, що Я чистив тебе, але чистим не став ти, ти з своєї нечистости вже не відчистишся, аж поки Я не заспокою Свою лютість на тобі.
14 Я, Господь, це казав, — і надійде воно! І зроблю, не звільню, і не змилуюся, — за твоїми дорогами та за твоїми ділами засудять тебе, — це Господь Бог промовляє!“
15 І було мені слово Господнє таке:
16 „Сину людський, ось Я візьму від тебе несподіваним ударом утіху очей твоїх, а ти не голоси й не плач, і нехай не виступить сльоза твоя.
17 Стогни собі тихо, жалоби по померлих не роби, прикрасу голови своєї обвий на себе, а взуття своє взуй на ноги свої, і не закривай вусів, і не їж жалобного хліба“.
18 І говорив я до народу рано, а ввечері померла мені жінка… І зробив я рано, як наказано мені.
19 І сказав мені той народ: Чи не розповіси нам, що це нам таке, що ти робиш?
20 І я їм сказав: Було мені слово Господнє таке:
21 Скажи Ізраїлевому дому: Так говорить Господь Бог: Ось Я збезчещу святиню Мою, опору вашої сили, утіху ваших очей та любе вашій душі. А ваші сини та ваші дочки, що ви покинули їх, попадають від меча.
22 І ви зробите, як зробив я: вусів не закриєте, і хліба жалобного не будете їсти.
23 А прикраси ваші будуть на ваших головах, і взуття ваше — на ваших ногах, не будете голосити, і не будете плакати, а будете сохнути через свої гріхи, і будете стогнати один до одного.
24 І стане Єзекіїль вам за знака: усе, що робив він, будете робити і ви. І коли те прийде, то пізнаєте ви, що Я — Господь Бог.
25 А ти, сину людський, — того дня, коли візьму від них їхню силу, радість пишноти їхньої, утіху очей їхніх, прагнення їхньої душі, їхніх синів та дочок їхніх, —
26 того дня прийде до тебе врятований, щоб сповістити про це в твої вуха.
27 Цього дня відкриються твої уста разом з цим урятованим, і будеш говорити, і не будеш уже німий, і станеш для них знаком. І пізнають, що Я — Господь!“