1 Горе тобі, що пустошиш, хоч сам не спустошений, тобі, що грабуєш, хоч тебе й не грабовано! Коли ти пустошити скінчиш, — опустошений будеш, коли грабувати скінчиш, тебе пограбують.
2 Господи, змилуйсь над нами, — на Тебе надіємось ми! Будь їхнім раменом щоранку та в час утиску нашим спасінням!
3 Від сильного голосу Твого народи втікатимуть, від Твого вивищення розпорошаться люди.
4 І ваша здобич збереться, як збирають тих коників, як літає ота сарана, — так кидатись будуть на неї.
5 Величний Господь, бо на височині пробуває; Він наповнив Сіон правосуддям та правдою.
6 І буде безпека за часу твого, щедрота спасіння, мудрости та пізнання. Страх Господній — буде він скарбом його.
7 Тож по вулицях їхні хоробрі кричать, гірко плачуть провісники миру.
8 Биті дороги порожніми стали, нема мандрівця на дорозі! Він зламав заповіта, зневажив міста, злегковажив людину.
9 Сумує та слабне земля, засоромився й в’яне Ливан, став Сарон немов пуща, Башан та Кармел своє листя зронили.
10 Нині воскресну, говорить Господь, нині прославлюсь, нині буду вознесений!
11 Заваготієте сіном, стерню ви породите; дух ваш — огонь, який вас пожере.
12 І стануть народи за місце паління вапна, за тернину потяту, і будуть огнем вони спалені.
13 Почуйте, далекі, що Я був зробив, і пізнайте, близькі, Мою силу!
14 Затривожились грішні в Сіоні, і трепет безбожних обняв. „Хто з нас мешкатиме при жерущім огні? Хто з нас мешкати буде при вічному огнищі?“
15 Хто ходить у правді й говорить правдиве, хто бридиться зиском насилля, хто долоні свої випорожнює, щоб хабара не тримати, хто ухо своє затикає, щоб не чути про кровопролиття, і зажмурює очі свої, щоб не бачити зла, —
16 той перебуватиме на високостях, скельні твердині — його недоступна оселя, його хліб буде даний йому, вода йому завжди запевнена!
17 Твої очі побачать Царя в Його пишній красі, будуть бачити землю далеку.
18 Твоє серце роздумувати буде про страх: Де Той, Хто рахує? Де Той, Хто все важить? Де Той, Хто обчислює башти?
19 Уже не побачиш народу зухвалого, народу глибокомовного, якого не можна було б розібрати, незрозумілоязикого, якого не можна було б зрозуміти.
20 Подивись на Сіон, на місто наших святкових зібрань, — очі твої вгледять Єрусалим, мешкання спокійне, скинію ту незрушиму, — кілля її не порушаться ввік, а всі шнури її не порвуться.
21 Бо величний Господь для нас тільки отам, — місце потоків й просторих річок, — не ходить по ньому весловий байдак, і міцний корабель не перейде його.
22 Бо Господь — наш суддя, Господь законодавець для нас, Господь то наш цар, і Він нас спасе!
23 Опустилися шнури твої, не зміцняють підвалини щогли своєї, вітрил не натягують. Тоді будуть ділити награбовану здобич, і навіть криві грабуватимуть.
24 І не скаже мешканець „Я хворий!“І прощені будуть провини народу, що в ньому живе.