1 „Прийшов я до саду свого, о сестро моя, наречена! Збираю я мирру свою із бальзамом своїм, споживаю свого стільника разом із медом своїм, п’ю вино я своє зо своїм молоком! Споживайте, співдрузі, — пийте до схочу, кохані!“
2 „Я сплю, — моє ж серце чуває. Ось голос мого коханого! Стукає. „Відчини мені, сестро моя, о моя ти подруженько, голубко моя, моя чиста, — бо росою покрилася вся моя голова, мої кучері — краплями ночі!“
3 „Зняла я одежу свою, — як знову її надягну? Помила я ніжки свої, — як же їх занечищу?“
4 Мій коханий простяг свою руку крізь отвір, — і нутро моє схвилювалось від нього!
5 Встала я відчинити своєму коханому, — а з рук моїх капала мирра, і мирра текла на засувки замка з моїх пальців.
6 Відчинила своєму коханому, — а коханий мій зник, відійшов! Душі не ставало в мені, як він говорив. Я шукала його, та його не знайшла. Я гукала його, та він не відізвався до мене.
7 Стріли мене сторожі, що ходять по місті, — набили мене, завдали мені рани. Здерли з мене моє покривало, сторожі міських мурів!“
8 „Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, — як мого коханого стрінете ви, що йому повісте? — Що я хвора з кохання!“
9 „Чим коханий твій кращий від інших коханих, вродливіша з жінок? Чим коханий твій кращий від іншіх коханих, що так заклинаєш ти нас?“
10 „Коханий мій білий й рум’яний, визначніший він від десяти тисяч інших.
11 Голова його — щиреє золото, його кучері — пальмове віття, чорні, як ворон.
12 Його очі — немов голубки над джерелами водними, у молоці повимивані, що над повним струмком посідали!
13 Його личка — як грядка бальзаму, немов квітники запашні! Його губи — лілеї, з яких капає мирра текуча!
14 Його руки — стовпці золоті, повисаджувані хризолітом, а лоно його — твір мистецький з слонової кости, покритий сапфірами!
15 Його стегна — стовпи мармурові, поставлені на золотії підстави! Його вигляд — немов той Ливан, він юнак — як ті кедри!
16 Уста його — солодощі, і він увесь — пожадання. Оце мій коханий, й оце мій дружок, дочки єрусалимські!“
17