1 „Куди твій коханий пішов, о найвродливіша з жінок? Куди спрямував твій коханий? Бо ми пошукаємо його із тобою“.
2 „Мій коханий пішов до садочка свого, в квітники запашні, щоб пасти в садках і збирати лілеї.
3 Я належу своєму коханому, а мені — мій коханий, що пасе між лілеями!“
4 „Ти прекрасна, моя ти подруженько, мов та Тірца, ти хороша, як Єрусалим, ти грізна, як війська з прапорами!
5 Відверни ти свої оченята від мене, бо вони непокоять мене! Твої коси — немов стадо кіз, що хвилями сходять з того Гілеаду!
6 Твої зуби — немов та отара овець, що з купелю вийшли, що котять близнята, і між ними немає неплідної!
7 Мов частина гранатного яблука — скроня твоя за серпанком твоїм!
8 Шістдесят є цариць, і вісімдесят є наложниць, а дівчатам немає числа, —
9 та єдина вона — ця голубка моя, моя чиста! У неньки своєї вона одиначка, обрана вона у своєї родительки! Як бачили дочки Сіону її, то щасливою звали її, цариці й наложниці — то вихваляли її:
10 Хто це така, що вона виглядає, немов та досвітня зоря, прекрасна, як місяць, як сонце — ясна, як полки з прапорами — грізна?“
11 „Зійшла я в оріховий сад, щоб поглянути на пуп’яночки при потоці, щоб побачити там, чи зацвів виноград, чи гранатові яблуні порозцвітали?
12 І не зчулася я, як мене посадила душа моя між колесниці моєї дружини бояр“.
13