1 Мій дух заламавсь, мої дні погасають, — зостались мені самі гроби!
2 Дійсно, насмішки зо мною, й моє око в розгірченні їхнім ночує.
3 Поклади, дай заставу за мене Ти Сам,— хто ж то той, що умову зо мною заб’є по руках?
4 Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звеличуєш їх.
5 Він призначує ближніх на поділ, а очі синів його темніють,
6 Він поставив мене за прислів’я в народів, і став я таким, на якого плюють.
7 З безталання потемніло око моє, а всі члени мої — як та тінь…
8 Праведники остовпіють на це, і невинний встає на безбожного.
9 І праведний буде держатись дороги своєї, а хто чисторукий — побільшиться в силі.
10 Але всі ви повернетеся, — і приходьте, та я не зиаходжу між вами розумного.
11 Мої дні проминули, порвалися думи мої, мого серця маєток, —
12 вони мені ніч обертають на день, наближують світло при темряві!
13 Якщо сподіваюсь, то тільки шеолу, як дому свого, в темноті постелю своє ложе.
14 До гробу я кличу: „О батьку ти мій!“До черви: „Моя мамо та сестро моя!“
15 Де ж тоді та надія моя? А надія моя, — хто побачить її?
16 До шеолових засувів зійде вона, коли зійдемо разом до пороху“.