1 Сину мій, бережи ти слова мої, мої ж заповіді заховай при собі,
2 бережи мої заповіді — та й живи, а наука моя — немов в очах твоїх та зіниця,
3 прив’яжи їх на пальцях своїх, напиши на таблиці тій серця свого!
4 На мудрість скажи: „Ти сестра моя!“а розум назви: „ Мій довірений!“
5 щоб тебе стерегти від блудниці, від чужинки, що мовить м’якенькі слова.
6 Бо я визирав був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна,
7 і приглядавсь до невіж, розглядався між молоддю. І юнак ось, позбавлений розуму,
8 проходив по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,
9 коли вітерець повівав був увечорі дня, у темряві ночі та мороку.
10 Аж ось жінка в убранні блудниці назустріч йому, із серцем підступним,
11 галаслива та непогамована, її ноги у домі своїм не бувають:
12 раз на вулиці, раз на майданах, і при кожному розі чатує вона.
13 І вхопила вона його міцно та й поцілувала його, безсоромним зробила обличчя своє та й сказала йому:
14 „У мене тепер мирні жертви, — виповнила я сьогодні обіти свої!
15 Тому то я вийшла назустріч тобі, пошукати обличчя твого, — і знайшла я тебе!
16 Килимами я вистелила своє ложе, — тканинами різних кольорів з єгипетського полотна,
17 постелю свою я посипала миррою, алоєм та цинамоном.
18 Ходи ж, аж до ранку впиватися будем коханням, любов’ю натішимось ми!
19 Бо вдома нема чоловіка, — пішов у далеку дорогу:
20 вузлик срібла він узяв в свою руку, — хіба на день повні поверне до дому свого“.
21 Прихилила його велемовством своїм, облесливістю своїх губ його звабила, —
22 він раптом за нею пішов, немов віл, до зарізу проваджений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу до ув’язнення,
23 як той птах, поспішає до сітки, і не знає, що це на життя його пастка…
24 А тепер, мої діти, мене ви послухайте, і на слова моїх уст уважайте:
25 Хай не збочує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежками її,
26 бо вона багатьох уже трупами кинула, і численні всі, нею забиті!
27 Її дім — до шеолу дороги, що провадять до смертних кімнат.
28