Йова — Розділ 29 (Огієнко з паралельними місцями)

1 І Йов далі вів мову свою та й сказав:

2 „О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,

3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,

4 як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,

5 коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене — мої діти,

6 коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!

7 Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,

8 як тільки вбачали мене юнаки — то ховались, а старші вставали й стояли,

9 зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —

10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння,

11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —

12 бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.

13 Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!

14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.

15 Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.

16 Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.

17 Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.

18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:

19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.

20 Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.

21 Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.

22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.

23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.

24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.

25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!