1 Через це подобає нам більше вважати на почуте, шоб ми не відпали коли.
2 Коли бо те слово, що сказали його анголи, було певне, а всякий переступ та непослух прийняли справедливу заплату,
3 то як ми втечемо, коли ми не дбали про таке велике спасіння? Воно проповідувалося спочатку від Господа, ствердилося нам через тих, хто почув,
4 коли Бог був засвідчив ознаками й чудами, і різними силами та обдаруванням Духом Святим із волі Своєї.
5 Бо Він не піддав анголам світ майбутній, що про нього говоримо.
6 Але хтось десь засвідчив був, кажучи: „Що є чоловік, що Ти пам’ятаєш про нього, і син людський, якого відвідуєш?
7 Ти його вчинив мало меншим від анголів, і честю й величністю Ти вінчаєш його, і поставив його над ділами рук Своїх,
8 усе піддав Ти під ноги йому“! А коли Він піддав йому все, то не залишив нічого йому непідданого. А тепер ще не бачимо, щоб піддане було йому все.
9 Але бачимо Ісуса, мало чим уменшеним від анголів, що за перетерплення смерти Він увінчаний честю й величністю, щоб за благодаттю Божою смерть скуштувати за всіх.
10 Бо належало, щоб Той, що все ради Нього й усе від Нього, Хто до слави привів багато синів, Провідника їхнього спасіння вчинив досконалим через страждання.
11 Бо Хто освячує, і ті, хто освячується — усі від Одного. З цієї причини не соромиться Він звати братами їх, кажучи:
12 „Сповіщу про Ім’я Твоє браттям Своїм, буду хвалити Тебе серед Церкви“!
13 І ще: „На Нього я буду надіятися“! І ще: „Ото Я та діти, яких Бог Мені дав“.
14 А що діти стали спільниками тіла та крови, то й Він став учасником їхнім, щоб смертю знищити того, хто має владу смерти, цебто диявола,
15 та визволити тих усіх, хто все життя страхом смерти тримався в неволі.
16 Бо приймає Він не Анголів, але Авраамове насіння.
17 Тому мусів бути Він у всьому подібний братам, щоб стати милостивим та вірним Первосвящеником у Божих справах, для вблагання за гріхи людей.
18 Бо в чому був Сам постраждав, випробовуваний, у тому Він може й випробовуваним помогти.