1 І затремтів цар, і вийшов на горішній поверх брами, та й заплакав. А коли йшов, то так говорив: „Сину мій, Авесаломе, сину мій! Сину мій, Авесаломе! О, якби я був помер замість тебе, Авесаломе! Сину мій, сину мій!“
2 А Йоаву донесено: „Ось цар плаче, і зачав жалобу по Авесаломові“.
3 І того дня ця перемога обернулася на жалобу для всього народу, бо того дня народ почув, що казали: „Засмутився цар за своїм сином!“
4 І прокрадався народ того дня, щоб увійти до міста, як прокрадається народ, засоромлений своєю втечею з бою.
5 А цар закрив своє обличчя. І голосив цар сильним голосом: „Сину мій, Авесаломе! Авесаломе, сину мій! Сину мій!“
6 І прийшов Йоав до дому царя, та й сказав: „Сьогодні ти засоромив обличчя всіх своїх рабів, які сьогодні врятували життя твоє, і життя синів твоїх та дочок твоїх, і життя жінок твоїх, і життя наложниць твоїх,
7 через те, що ти любиш тих, хто тебе ненавидить, і ненавидиш тих, хто тебе любить, бож сьогодні ти виявив, що нема в тебе вождів ані слуг. Бо сьогодні я знаю, що коли б Авесалом був живий, а ми всі сьогодні були мертві, то тоді це було б любе в очах твоїх…
8 А тепер устань, і говори до серця своїх рабів. Бо присягаю Господом, якщо ти не вийдеш, то цієї ночі ніхто не буде ночувати з тобою, і це буде тобі гірше за всяке зло, що приходило на тебе від молодости твоєї аж дотепер!“
9 І цар устав та й засів у брамі, а всьому народові донесли, говорячи: „Ось цар сидить у брамі!“І посходився ввесь народ перед царське обличчя, а Ізраїль повтікав кожен до своїх наметів.
10 І сперечався ввесь народ по всіх Ізраїлевих племенах, говорячи: „Цар урятував нас від руки всіх наших ворогів, він же врятував нас із руки филистимлян, а тепер утік із краю перед Авесаломом.
11 А Авесалом, якого ми помазали були над собою, помер на війні. А тепер чого ви зволікаєте щоб вернути царя?“
12 І цар Давид послав до священиків, до Садока та до Евіятара, говорячи: „Говоріть так до Юдиних старших: Чого ви будете останніми, щоб вернути царя до його дому? А слово всього Ізраїля прийшло вже до царя, до його дому.
13 Ви браття мої, ви кість моя та тіло моє! І чого ви будете останніми, щоб вернути царя?
14 А Амасі скажете: Чи ж ти не кість моя та не тіло моє? Нехай так зробить мені Бог, і нехай ще додасть, якщо ти не будеш у мене вождем війська по всі дні замість Йоава“.
15 І прихилив він серце всіх Юдиних мужів, як одного чоловіка. І послали вони до царя: „Вернися ти та всі твої слуги!“
16 І вернувся цар, і прийшов аж до Йордану, а Юда прийшов до Ґілґалу назустріч цареві, щоб перепровадити царя через Йордан.
17 А Шім’ї, Ґерин син, Веніяминівець, що з Бахуріму, поспішив і зійшов з Юдиними мужами на зустріч царя Давида.
18 І з ним було тисяча чоловіка з Веніямина, та Ціва, слуга Саулового дому, і п’ятнадцятеро синів його та двадцятеро його рабів із ним. І вони перейшли Йордан перед царем.
19 І перейшов порон, щоб перепровадити царський дім та зробити, що було добре в очах його. А Шім’ї, Ґерин син, упав перед царем, як той переходив Йордан,
20 та й цареві сказав: „Нехай пан не порахує мені переступу, і не пам’ятай, що раб твій провинився був того дня, коли мій пан цар вийшов був з Єрусалиму, — щоб цар не поклав це до серця свого!
21 Бо раб твій знає, що згрішив він, і ось я прийшов сьогодні з усього Йосипового дому перший, щоб вийти зустріти мого пана царя“.
22 А Авішай, син Церуїн, відповів та й сказав: „Чи ж не буде забитий Шім’ї за те, що проклинав Господнього помазанця?“
23 А Давид відказав: „Що вам до мене, сини Церуїні, що ви сьогодні стаєте мені за сатану? Чи сьогодні буде забитий хто в Ізраїлі? Хіба ж я не знаю, що сьогодні я цар над Ізраїлем?“
24 А до Шім’ї цар сказав: „Не помреш!“І заприсягнув йому цар.
25 І зійшов спіткати царя й Мефівошет, онук Саулів. А він не оправляв ніг своїх і не оправляв вуса свого, і не оправляв своєї одежі від дня, як цар вийшов, аж до дня, коли він вернувся з миром.
26 І сталося, коли прийшов він до Єрусалиму зустріти царя, то сказав йому цар: „Чому ти не пішов зо мною, Мефівошете?“
27 А той відказав: „Пане мій царю, — раб мій обманив мене! Бо я, раб твій, сказав: осідлаю собі осла, і сяду на нього, та й поїду з царем, бо раб твій кульгавий.
28 Та він очернив раба твого перед паном моїм царем. А мій пан цар, — немов Божий Ангол, тому зроби, що добре в очах твоїх!
29 Бож хіба ввесь дім батька мого не був вартий смерти перед моїм паном царем? Та ти вмістив раба свого серед їдців свого столу. І яке ж я маю право скаржитися перед царем?“
30 І сказав йому цар: „Пощо ти говориш іще оці свої слова? Я сказав: ти та Ціва поділите поле“.
31 І сказав Мефівошет до царя: „Нехай він візьме навіть усе по тому, коли мій пан, цар прийшов із миром до дому свого!“
32 А ґілеадянин Барзіллай зійшов з Роґеліму, і перейшов з царем Йордан, щоб провести його за Йордан.
33 А Барзіллай був дуже старий, віку восьмидесяти літ. І він годував царя, як той сидів був у Маханаїмі, бо він був дуже заможна людина.
34 І сказав цар до Барзіллая: „Перейди зо мною, і я буду годувати тебе при собі в Єрусалимі“.
35 І сказав Барзіллай до царя: „Скільки ще часу життя мого, що я піду з царем до Єрусалиму?
36 Я сьогодні віку восьмидесяти літ. Чи можу я розпізнавати між добрим та злим? Чи розкуштує твій раб, що буду їсти та що буду пити? Чи послухаю я ще голосу співаків та співачок? І пощо буде ще раб твій тягарем для свого пана царя?
37 Трохи перейде твій раб із царем за Йордан. І чого цар висвідчує мені оце?
38 Нехай раб твій вернеться, і нехай помре у своєму місті при гробі батька свого та своєї матері. А ось раб твій, син мій Кімган перейде з паном моїм, із царем, а ти зроби йому, що добре в очах твоїх“.
39 І сказав цар: „Кімган перейде зо мною, а я зроблю йому, що миле в очах твоїх. І все, що вибереш у мене, я зроблю тобі!“
40 І ввесь народ перейшов Йордан, перейшов і цар. І цар поцілував Барзіллая, та й поблагословив його, і той вернувся на своє місце.
41 І перейшов цар до Ґілґалу, а з ним перейшов Кімган та ввесь Юдин народ, і вони перепровадили царя, а також перейшла половина Ізраїлевого народу.
42 Аж ось усі ізраїльтяни прийшли до царя. І сказали вони цареві: „Чому вкрали тебе наші браття, люди Юдині, і перепровадили царя та його дім через Йордан, та всіх Давидових людей з ним?
43 І відповіли всі Юдині люди Ізраїлеві: „Бо близький цар до нас! І чого то запалився тобі гнів на цю річ? Чи справді з’їли ми що в царя? Чи теж справді він роздав нам які дарунки?“
44 І відповіли ізраїльтяни юдеям та й сказали: „Нас десять частин у царя, а також і в Давида ми ліпші від вас. Чому ж ви злегковажили нас? Хіба ж не нам було перше слово, щоб вернути царя?“Але слово юдеїв було гостріше від слова ізраїльтян.