1 І сталося по тому, — мав Авесалом, син Давидів, уродливу сестру, а ім’я їй Тамара. І покохав її Амнон, син Давидів.
2 І вболівав Амнон так, що він аж захворів через свою сестру Тамару, бо вона була дівчина, і Амнонові здавалося трудно щось їй зробити.
3 А Амнон мав товариша, а ім’я йому Йонадав, син Шім’ї, Давидового брата. І Йонадав був чоловік дуже хитрий.
4 І він сказав йому: „Чого ти, царевичу, такий марний щоранку? Чи ж не розповіси мені?“І сказав йому Амнон: „Я кохаю Тамару, сестру брата свого Авесалома“.
5 І сказав йому Йонадав: „Ляж на ложі своєму, і вдавай хворого. А коли прийде твій батько, щоб побачити тебе, то скажи йому: Нехай прийде сестра моя Тамара, і нехай підкріпить мене хлібом, і нехай зробить на моїх очах ту їжу, щоб я бачив та їв із руки її“.
6 І поклався Амнон, і вдавав хворого, а цар прийшов побачити його. І сказав Амнон до царя: „Нехай прийде сестра моя Тамара, і нехай спече на моїх очах два млинці, і я попоїм з її руки“.
7 І послав Давид до Тамари, до дому, говорячи: „Іди до дому твого брата Амнона, і приготов йому їжу“.
8 І прийшла Тамара до дому свого брата Амнона, а він лежить. І взяла вона тіста, і замісила, і приготовила на очах його, та й спекла млинці.
9 І взяла вона сковорідку, і виложила перед ним, та він відмовився їсти. І сказав Амнон: „Випровадь від мене всіх людей“. І повиходили від нього всі люди.
10 І сказав Амнон: „Принеси їжу до кімнати, і я з’їм із твоєї руки“. І взяла Тамара млинці, що приготовила, та й принесла своєму братові Амнонові до кімнати.
11 І вона принесла до нього, щоб їв, а він схопив її, та й сказав до неї: „Ходи, ляж зо мною, моя сестро!“
12 А вона йому відказала: „Ні, брате мій, не безчесть мене, бо не робиться так в Ізраїлі! Не роби цієї гидоти
13 I куди я понесу свою ганьбу? А ти станеш, як один із мерзотників в Ізраїлі. Ти переговори з царем, — і він не відмовить віддати мене тобі“.
14 Та він не хотів слухати її голосу. І був він сильніший від неї, — і збезчестив її, і лежав із нею…
15 І по цьому дуже зненавидів її Амнон великою ненавистю, бо ця ненависть, якою він зненавидів її, була більша від любови, якою любив її. І сказав до неї Амнон: „Уставай, — іди собі!“
16 А вона відказав йому: „Через це велике зло, по тому, що зробив ти зо мною, хочеш ще вигнати мене?“Та він не хотів її слухати.
17 І покликав він юнака свого, слугу свого, та й сказав: „Виженіть оцю від мене геть, і замкни за нею двері“.
18 А на ній була квітчаста туніка, бо так завжди вбиралися царські дочки, панни. І його слуга випровадив її назовні, і замкнув за нею двері.
19 А Тамара посипала попелом свою голову, а квітчасту туніку, що була на ній, роздерла, і поклала руку свою на голову свою, і все ходила та голосила…
20 І сказав до неї брат її Авесалом: „Чи брат твій Амнон був із тобою? А тепер, сестро моя, мовчи, — брат же твій він! Не бери цієї речі до серця свого“… І осіла Тамара, знівечена, у домі брата свого Авесалома.
21 А цар Давид почув про це все, — і сильно розгнівався!
22 І не говорив Авесалом з Амноном ні про добре, ні про зле, бо Авесалом зненавидів Амнона за те, що той збезчестив сестру його Тамару.
23 І сталося по двох роках, і мав Авесалом стриження овець у Баал-Хацорі, що при Єфремі, — і Авесалом закликав усіх царських синів.
24 І прийшов Авесалом до царя та й сказав: „Ось у раба твого стриження, — нехай піде цар та раби його з твоїм рабом“.
25 І сказав цар до Авесалома: „Ні, сину мій, не підемо ж ми всі, щоб не бути тобі на тяготу“. І той сильно просив його, та він не хотів піти, але поблагословив його.
26 І сказав Авесалом: „А як ні, нехай піде з нами брат мій Амнон!“І сказав йому цар: „Чого вій піде з тобою?“
27 Та Авесалом сильно просив його, і він послав з ним Амнона та всіх царських синів.
28 А Авесалом загадав юнакам своїм, говорячи: „Дивіться, як Амнон звеселіє на серці від вина, то скажу вам: Ударте Амнона! — і ви вб’єте його. Не бійтеся, — чи ж не я загадав вам? Будьте міцні та відважнії!“
29 І зробили Авесаломові юнаки Амнонові, як загадав був Авесалом. А царські сини повставали, і сіли верхи кожен на мула свого, та й повтікали.
30 І сталося, були вони ще в дорозі, а вістка прийшла до Давида така: „Авесалом повбивав усіх царських синів, і не позосталося з них ні одного“.
31 І цар устав, і роздер шати свої, та й упав на землю, і всі слуги його стояли при ньому з роздертими шатами.
32 І відповів Йонадав, син Шім’ї, Давидового брата, та й сказав: „Нехай не каже мій пан: Усіх юнаків, царських синів, повбивали, бо помер тільки сам Амнон. Бо на наказ Авесалома це було вирішене від дня, як той збезчестив сестру його Тамару.
33 А тепер нехай мій пан цар не кладе на своє серце такого, говорячи: Усі царські сини повмирали, — бо помер тільки сам Амнон“.
34 І Авесалом утік. А юнак вартівник звів свої очі й побачив, аж ось численний народ іде дорогою, що була за ним, від боку гори.
35 І сказав Йонадав до царя: „Ось прийшли царські сини, — як слово раба твого, так сталося“.
36 І сталося, як скінчив він говорити, аж ось поприходили царські сини, і піднесли свій голос та й плакали. А також цар та всі слуги його плакали вельми ревним плачем…
37 А Авесалом утік, і пішов до Талмая, Амміхурового сина, царя ґешурського. А Давид був у жалобі за сином своїм усі ті дні.
38 А Авесалом утік, і пішов до Ґешуру, і пробув там три роки.
39 І перестав цар Давид гніватися на Авесалома, бо він був зчасом потішений за Амнона, що помер.